Право на пиво
- Автор: Копил Віталій, Сандлер Юлія
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Джерела М
- ISBN: 966-7831-90-6
- Жанр: Юмористическая фантастика
Электронная книга - «Право на пиво». Краткое содержание книги:
Пам’ятайте тільки про одне: якщо навіть гарного пива надто багато — це погано. Тому п’ємо в міру! Де мій келих? Наливай!
Не секрет, що пиво є улюбленим напоєм фанів, тобто аматорів фантастики. І саме конкурс оповідань про пиво викликав широкий резонанс серед письменницької та читацької громадськості. Отже, відкоркуйте пляшечку «Оболоні» і починайте читати. Це чтиво пасує під пиво!
— Ви забуваєте дев’яносто дев’яту директиву, шановний, — урвав мене Громонган Раф. — Незнання законів не звільняє від відповідальності.
Помовчавши, Голова додав:
— Все уже вирішено, хлопці. Справа за вами!
Ми підлітали до приреченої планети. Я зі смутком розглядав поверхню цього чудового космічного тіла.
— Що б там не казали, але красиво! — не втримався я.
— Що? — дзявкнув Ріліт, не зводячи ока з навігаційних приладів.
— Красиво, чорт забирай!
— Як місцеві жителі називають цю брилу? — Ріліт також прикипів до ілюмінатора.
— Земля.
— Диваки, — Ріліт раптом видав кілька гавкаючих звуків. У розумінні фелійцев так звучав сміх.
— Що ж тут смішного? — здивувався я.
— Це ж треба! Планету, що складається на сімдесят відсотків з води, назвати Землею! Диваки, м’яко кажучи… Гаразд, приготуймося до атаки.
Космічні бої давно не ведуться лазерами чи магічними випромінюваннями. По-перше, це коштує недешево, а по-друге, малоефективно. От уже майже сто років для ліквідації населення бунтівних планет застосовувалися отруйні гази «Фаркс». Учені синдикату створили величезну кількість штамів, що діють на окремі біологічні види. Усі гази, що є власністю синдикату, мають свої кодові номери і призначені для боротьби з виокремленими расами. Нам залишалося тільки вийти на геостаціонарну орбіту і розкрити кілька капсул з «Фарксом 22» — газом, що діє винятково на людей. За кілька тижнів він заполонить усю атмосферу, жоден протигазовий апарат не врятує від цієї напасті. А коли з населенням Землі буде покінчено, ми нейтралізуємо «Фаркс 22» спеціальним антидотом. Усе просто, як Галактика.
Чиновники Співдружності називали цю зброю «гуманним убивцею», оскільки флора і фауна анітрохи не страждали, а вже через місяць після застосування протиотрути планета могла заселятися нашими громадянами.
— Послухай, Ріліте, — у мене з’явилася божевільна ідея. — А якщо ми спустимося на поверхню цієї милої планетки?
— Ні в якому разі! Ти ж знаєш, Фсане, що порушення прямих інструкцій — директива триста дев’ята. За це передбачений трибунал!
— Але є ще і директива триста сьома — обов’язкова розвідка місцевості, — знайшовся із відповіддю я, направляючи «Лиходія» ближче до поверхні планети.
Ми приземлились на дах невисокого будинку. Ріліт нарахував дев’ять поверхів.
— Настав час познайомитися з землянами! — посміхнувся я, залишаючи кабіну.
Ріліт щось пробурчав, але також вибрався на дах.
Ми спустилися металевими сходами вниз і увійшли в невеличке приміщення.
— Дивіться, — переді мною з’явилась людина, судячи з зовнішності, самець. — Зелений чоловічок і ягуар у комбінезоні!
— Леопард, — машинально виправив Ріліт.
Поки людина приходила до тями, я озирнувся.
У приміщенні, крім нас і представника Homo Sapiens, який остовпів від несподіванки, було ще п’ятеро істот. Усі вони також належали до людської раси, і всі, як один, стискали в руках скляні пляшки з невідомою рідиною.
— Хлопці, а ви звідкіля? — запитав височенний Ноmо з довгим чорним волоссям.
Він обійшов навколо нас, здивовано оглядаючи наші тіла з усіх боків. Потім повільно надпив із пляшки і повторив запитання.
— Міжгалактична Співдружність, — відповів я.
З дивану піднялася людина середнього зросту. Округлення на грудях свідчили, що це самиця. Як там вона зветься у людей? А… жінка!
— О, це фініш! — вимовила вона і наважилася доторкнутися до моєї руки. — Клас! Треба цих красенів запросити до нашої кафедри фізіології!
Ріліту набрид цей спектакль. Він пройшов до потертого дивану і безцеремонно гепнувся на нього. Люди були вражені. Напевне, місцеві родичі Ріліта не піднялись на таку високу сходинку еволюції, як представники планети Фелія.
— Чого ж це ви, любі мої, не надіслали свого представника на засідання Вищої Палати? — поцікавився Ріліт. — Тепер вам — кінець!
Люди стояли мовчки і дружно прикладалися до пляшок.
— Він уміє розмовляти! — константував один із Ноmо. Він підійшов до білої шафи і витяг із неї нову пляшку. Я встиг помітити, що усередині цієї шафи, яка слугувала чимось на зразок охолоджувача, було ще близько десятка подібних пляшок.
— Я запитую вас, — гарчав Ріліт. — Чому ви ніяк не відреагували на рішення Вищої Палати щодо приєднання вашої планети до Співдружності?