Від Рейсхтагу до Іводзіми. У полум'ї війни. Україна та Українці у Другій світовій

Активізуючи антиповстанську боротьбу, керівники НКВС на початку 1945 р. розгорнули практично в усіх районах Західної України масштабні військово-чекістські операції, які увійшли в історію під назвою 1-ї Великої блокади. З 10 до 31 січня 1945 р. внутрішні війська, конвойні війська НКВС, прикордонники, армійські частини та винищувальні батальйони повністю блокували ліси Львівської, Станіславської, Тернопільської, Дрогобицької, Чернівецької, Рівненської та Волинської областей. Особливо пильнували ліси Прикарпаття й Галичини. Запеклі бої з повстанцями точилися наприкінці січня в районі Космача, де існувала повстанська «республіка» й внутрішнім військам, як було відзначено в радянських звітах, не вдалося отримати «очікувані результати». Фактично через низьку ефективність 1-шу Велику блокаду довелося продовжувати в лютому й березні 1945 р., тобто тоді, коли в лісах лежав сніг і партизани були особливо вразливими. ЦК КП(б)У поставив перед НКВС УРСР завдання завершити розгром УПА до 15 березня 1945 р.

У березні 1945 р. на пленумі ЦК КП(б)У було підбито підсумки першого тотального наступу радянських силових структур на УПА. За офіційними даними, під час боїв на початку 1945 р. підпілля ОУН і підрозділи УПА втратили 11 000 осіб убитими й 26 000 полоненими; іще 22 000 вийшли з підпілля «з повинною»; також було затримано 13 000 осіб, які ухилялися від мобілізації до Червоної армії. За відомостями радянської розвідки, в УПА продовжувало перебувати 25 353 особи, які були згруповані в 496 відділів різної чисельності. Тобто, незважаючи на болючі втрати, підпілля продовжувало залишатися активним, численним і дієвим. ЦК КП(б)У встановив новий термін ліквідації самостійницького руху, який мав закінчитися в середині липня 1945 р. Відповідно квітень-червень 1945 р. ознаменувалися новими масштабними акціями проти мережі ОУН і загонів УПА. Особливу увагу було приділено «розкладанню» підпілля з допомогою агентури, захопленню або вбивству командирів загонів і керівників оунівської мережі. Уже до середини 1945 р. у західноукраїнському регіоні вдалося створити агентурну мережу НКВС, яка складалася зі 175 резидентів, 1196 агентів та 9843 інформаторів. Інфільтрація радянською агентурою підпілля змусила керівництво СБ ОУН розгорнути активні контррозвідувальні заходи й провести «чистку» своїх лав. Лише на Волині та Поліссі СБ ОУН у перші вісім місяців 1945 р. викрила й ліквідувала 835 підпільників, звинувачених у співпраці з органами НКВС.

Звіти радянських спецслужб дозволяють скласти уявлення про масштаби боротьби з підпіллям у першому півріччі 1945 р. До липня 1945 р. співробітники НКВС здійснили 9238 операцій проти ОУН та УПА. Під час боїв і облав загинуло 34 210 учасників самостійницького руху, було захоплено в полон 46 059 і вийшло з «повинною» 25 868 повстанців. Сумарно втрати підпілля мали б становити 106 137 осіб, не враховуючи заарештованих 5717 «бандпосібників» і висланих 12 773 членів родин «бандитів». Однак такі оптимістичні звіти, на нашу думку, виглядають не зовсім коректними, оскільки, за тими ж радянськими даними, в УПА в березні 1945 р. перебувало тільки трохи більше за 25 000 осіб. Навіть якщо припустити, що в мережі ОУН було ще 25 000, усе одно чисельність «нейтралізованих» повстанців буде вдвічі більшою від реальної кількості людей, активно задіяних у самостійницькому русі. Очевидно, що до статистики потрапили десятки тисяч звичайних громадян, які симпатизували або епізодично допомагали повстанцям, утікачі від мобілізації до Червоної армії чи на відбудовчі роботи в Донбасі тощо. Партійні керівники в Києві та Москві після отримання оптимістичних звітів НКВС, зі здивуванням виявляли, що боротьба самостійницького підпілля в Західній Україні тривала. 27 липня 1945 р. ЦК КП(б)У ухвалив чергову постанову «Про ліквідацію залишків банд українсько-німецьких націоналістів у західних областях УРСР». Придушити антикомуністичний рух слід було до кінця року. Розпочався новий, літньо-осінній наступ на підпілля. Особливо активні бої між УПА й внутрішніми військами розгорнулися на Прикарпатті: у Станіславському, Галицькому й Тлумацькому районах сучасної Івано-Франківської області, де в липні-вересні чекісти організували понад 2000 антиповстанських операцій.

Важливо відзначити, що в цей період, на завершальному етапі Другої світової війни, самостійницький рух активізувався, незважаючи на важкі втрати. Наприклад, якщо в серпні 1945 р. повстанці здійснили 77 атак, терористичних та саботажних акцій, то у вересні — уже 146 аналогічних операцій. Уперта й безкомпромісна боротьба українських самостійників із найпотужнішою державою повоєнної Європи тривала ще понад десять років після завершення війни, але перші два роки протистояння (1944—1945 рр.) були чи не найкривавішими. Протягом цього періоду ОУН та УПА здійснили на території СРСР 6600 акцій, яким радянські органи безпеки протиставили 39 773 каральні операції. Під час боїв, облав і блокад у 1944—1945 рр. за радянськими даними загинуло 103 313 членів ОУН і УПА, 110 785 було взято в полон і 50 058 здалися. Водночас було затримано 96 988 дезертирів із Червоної армії й утікачів від призову. Якщо вірити офіційній статистиці, то підпілля за два роки мало втратити понад 260 000 осіб, що, очевидно, є завищеною цифрою, яку можна пояснити тільки тим, що до числа повстанців записували також убитих під час каральних експедицій мирних жителів.