Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна
- Автор: Честертон Гилберт Кийт
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Свічадо
- ISBN: 978-966-395-336-6
- Переводчик: Ольга Мандрика
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна». Краткое содержание книги:
Пропонуємо другу книгу детективних історій про отця Бравна.
Я не можу передати вам, що я відчувала, коли він зайшов у воду. Це була якась мішанина жаху і дива. Це було так, ніби раптом ви побачили, як летить будинок. Він лише намочив свої черевики, але в цю мить він видавався мені демоном, який ігнорує закони природи. Якби він завагався, ступивши у воду, все було б природно. А він ішов і дивився на мене, і здавалося, що він навіть не помічає океану. Филип стояв кілька ярдів від мене, повернувшись до мене спиною і розплутуючи сіті. Незнайомець підійшов до мене, між нами залишалося десь зо два ярди, вода майже сягала йому до колін.
І тоді він промовив, чітко і якось неприродно вимовляючи кожне слово:
— Чи ви не були б так ласкаві, щоб і мені подарувати монету з особливим зображенням?
Власне кажучи, в його зовнішності не було нічого надзвичайного: трохи притемнені окуляри, звичайні блакитні очі, і він дивився на мене прямо, навіть не кліпаючи. Темна борода не була ані надто довгою, ані занедбаною, і все ж він видавався якимось зарощеним, тому що борода починалася відразу біля бакенбардів. Його обличчя не було ані хворобливо-жовтим, ані синюшним, навпаки, це було обличчя доволі юної особи. Однак, його шкіра видавалася якоюсь штучною і восковою, а це робило його обличчя дуже неприємним. Єдиною дивною рисою у його зовнішності був ніс, доволі гарної форми, але кінчик носа був якось неприродно вигнутий, так ніби його хтось стукнув дитячим молотком, коли він ще не затвердів. Це викривлення навіть важко було назвати потворністю, та все одно, я навіть не можу висловити, наскільки жахливо це було для мене. В ту мить, як він стояв у воді, а промені сонця виблискували на ньому неймовірними відтінками, він видався мені морською потворою, яка щойно випірнула з глибин закривавленого моря. Я не знаю, чому цей ніс настільки вплинув на мою уяву, та мені почало видаватися, що він може ним ворушити. І в наступну мить він саме так і вчинив.
— А також кожна инша допомога, — продовжував він, якось неприродно і самовдоволено вимовляючи кожне слово, — може допомогти вам позбутися моїх контактів з вашою родиною.
І лише тоді я збагнула, що він мене шантажує, бо йому відомо про крадіжку бронзової монети; всі мої забобонні побоювання і сумніви поглинуло одне-однісіньке, дуже практичне запитання. Як він про це дізнався? Я ж вкрала цю річ несподівано навіть для себе, під впливом імпульсу, і цього ніхто не міг побачити. Тому що я завжди намагалася переконатися, чи мене ніхто не бачить, коли я виходжу на зустріч з Филипом. Я тримала монету у затисненому кулаку, він же не міг мене просвітити рентгенівським промінням! Чоловік, який стояв на дюнах, не міг бачити, що я дала Филипу.
— Филипе! — безпорадно вигукнула я. — Запитай у цього чоловіка, що йому потрібно.
Коли врешті Филип підвів голову від сітей, які він лагодив, його обличчя, принаймні мені так здалося, почервоніло, ніби він розізлився або йому раптом зробилося соромно… а можливо, це було просто проміння вечірнього сонця. А може, це була лише моя хвороблива уява, яка цього вечора виробляла казна що. А Филип лише різко й сердито сказав незнайомцеві:
— Ану геть звідси!
А потім він запросив мене жестом йти за ним на берег, і більше не звертав уваги на дивака у чорному одязі. Потім Филип став на кам’яний берег, який простягався аж до дюн і попрямував додому, можливо вважаючи, що наш переслідувач буде важче йти по нерівному камінню, котре позеленіло і обросло водоростями. А для нас, молодих, ця дорога була звичною. Та мій переслідувач ходив так само витончено, як і розмовляв; і він продовжував йти за мною, старанно добираючи слова і кроки. Я постійно чула позаду його нестерпно ввічливий і огидний голос, поки ми врешті не дійшли до дюн. І тоді Филип не стримався. Він раптово повернувся до незнайомця і промовив:
— Йдіть звідси. Я не можу розмовляти з вами.
І коли чоловік завагався і відкрив уста, щоб щось відповісти, Филип досить сильно вдарив його по обличчі, тому що той просто покотився з вершини найвищої дюни. Потім я побачила, як він повзає, намагаючись підвестися.