Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна

— У таку погоду віск завжди трохи тане, — просто відповів отець Бравн.

— Але той ніс такий кривий, — сказала рудоволоса дівчина.

Священик посміхнувся.

— А я й не стверджую, що мати такий ніс — ознака франтівства. Гадаю, цей чоловік зробив собі такий ніс, тому що його справжній ніс — набагато гарніший.

— Але навіщо? — наполягала незнайомка.

— Як там кажуть у дитячих віршиках? — неуважно промовив отець Бравн. — «Якось кривий чоловічок став на криві ніжки і почимчикував по кривій доріжці»… Щось мені видається, що цей чоловік став на дуже криву стежку, хм…, прямуючи за своїм кривим носом.

— А що він зробив? — допитувалася дівчина, і її голос затремтів.

— Я не хочу змушувати вас зраджувати свої секрети, — дуже тихо промовив священик, — та мені видається, що ви можете розповісти мені про цього чоловіка набагато більше, аніж я вам.

Дівчина зірвалася на рівні ноги і стала, стиснувши кулаки, ніби збиралася втекти, та потім її пальці поволі розтиснулися, і вона знову сіла.

— Ви значно таємничіші порівняно з иншими, але я відчуваю, що вашій таємничості можна довіритися.

— Ми завжди боїмося того, що не зможемо знайти виходу з лабіринту, — тихо промовив священик. — Ось чому атеїзм схожий на нічне жахіття.

— Я вам усе розповім, — рішуче промовила рудоволоса незнайомка. — Чому я вам це розповідаю, і сама не знаю до ладу.

Тереблячи пальцями стареньку заштопану скатертину, вона почала свою розповідь:

— Мені здається, ви можете відрізнити, що є снобізмом, а що — ні; і якщо я скажу, що походжу зі старовинного аристократичного роду, ви зрозумієте, що це необхідна частина моєї розповіді. Насправді основна небезпека прихована у безпорадних уявленнях і поглядах мого брата: становище зобов’язує і таке инше. Гаразд, мене звати Крістабел Корстерс, мій батько був полковником Корстерсом, про якого ви, можливо, чули: він зібрав велику колекцію римських монет. Я навіть не намагатимусь описати батька, він і сам був подібний на римську монету. Він також був таким гарним і щирим, таким міцним і таким застарілим. Він більше пишався своєю колекцією, аніж родинним гербом, годі знайти влучніше порівняння. Екстраординарний характер мого батька найкраще розкрився у заповіті. У нього було двоє синів і донька. Він посварився з одним із синів, з моїм братом Джайлзом, і вислав його до Австралії, заповівши йому невелике фінансове забезпечення. Після цього він склав заповіт, у котрому заповів колекцію монет і ще менше фінансове забезпечення моєму братові Артурові. Батько щиро вважав, що це найвища честь, якої міг удостоїтися його син за вірність, високу моральність та успіхи, яких Артур досяг у математиці та економіці у Кембриджі. Мені він залишив майже всі свої статки, до речі, немалі; і я впевнена, що він зробив це з презирства до мене.