Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна

А тепер я перейду до найважливішої частини своєї розповіді. Ви — розумна людина і, напевно, здогадуєтеся, що може порушити монотонне життя непокірливої сімнадцятирічної дівчини. Я ж так спантеличена цими жахливими подіями, що навіть не спроможна розібратися з власними почуттями; і я вже не знаю, чи зневажаю цей невинний флірт, чи у мене розбите серце… Ми тоді жили на невеликому курорті у Південному Вельсі. По сусідству жив капітан далекого плавання у відставці, у нього був син, років на п’ять старший від мене. Це був приятель Джайлза, який тоді вже виїхав у колонії. Його ім’я не суттєве для цієї розповіді, та оскільки я вирішила розповісти вам все, то не буду приховувати: його звали Филип Ховкер. Ми разом ловили креветок і розмовляли, а нам видавалося, що ми закохані; у кожному разі, він казав, що закоханий, і мені видавалося, що я також закохана. Якщо я скажу, що у нього було хвилясте бронзове волосся і засмагле римське обличчя, то це не тому, що мені хочеться поговорити про нього; це необхідно, оскільки саме це стало причиною дуже дивних подій.

Одного літнього пополудня, коли ми з Филипом домовилися піти ловити креветки, я нетерпляче чекала у вітальні й дивилася на Артура, який саме розпаковував монети і по одній, часом по дві, переносив їх у свій похмурий кабінет, який був розташований позаду будинку і водночас був своєрідним музеєм. Як тільки важкі двері зачинилися за ним, я схопила сітку, якою ловлять креветок, свій шотландський берет і саме збиралася вислизнути з будинку. Та раптом помітила, що брат забув у вітальні одну монету, і вона лежить на довгій лаві під вікном, виблискуючи на сонці. Це була бронзова монета, а її бронзовий колір у поєднанні з обрисами римського носа і міцної шиї зробив голову Цезаря майже точною копією портрета Филипа Ховкера. І в цю мить мені пригадалося, як колись Джайлз розповів Филипові про те, що існує монета з зображенням, котре дуже подібне на портрет Филипа. Уявіть собі, який вихор безумних ідей закрутився у моїй голові. Я уявила собі, що отримала майже казковий подарунок. У мене з’явилася безумна ідея: а що, як я візьму цю монету і віднесу Филипові як знак наших заручин, і це об’єднає нас навіки. Впродовж хвилини подібних думок у моїй голові було дуже багато. А потім переді мною ніби відкрилася глибока прірва, це було усвідомлення того, що я маю намір зробити. Потім з’явилася нестерпна думка, котра аж обпікала мене: як до цього поставиться Артур? Один з Карстерсів — злодій, і цей злодій вкрав скарб Карстерсів. Підозрюю, що за такий вчинок брат погодився б спалити мене на вогнищі, як відьму. І саме лише уявлення про таку фанатичну жорстокість викликало у мене нехіть до його скупої метушливости довкола цих монет, а мені ж так хотілося бути свобідною, і ця свобода чекала на мене біля моря. За вікном було яскраве сонячне світло, вітер і свобода. Я сиділа й роздумувала про те, що цей яскравий світ кличе мене, а потім про мідні монети і запилюжені пакети мого брата, які заповнювали моє теперішнє життя. Живий світ і колекція Карстерсів зійшлися у рішучому двобої.