Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника

Проте, як би упереджено Б. Мартос не трактував листи П. Болбочана та його критику уряду й лідерів соціалістичних партій, історія довела, що в більшості своїх передбачень та звинувачень на адресу республіканського проводу полковник мав рацію. Спроби загравання з більшовиками та орієнтація на місцевих отаманів, низький рівень кваліфікації багатьох урядовців, небажання лідерів українських лівих партій знайти порозуміння з поміркованими політичними силами, відчуження від процесу державотворення т. зв. буржуазних елементів — фактично фахівців, у тому числі й військових, — загальний безлад, який супроводжував діяльність надто слабкого державного апарату — все це призвело до поглиблення кризи в суспільстві, дезорганізації збройних сил і зрештою до ліквідації УНР.

Знаходячись під арештом, П. Болбочан опікувався не лише своєю власною долею та поверненням собі доброго імені. Особливо він був занепокоєний ситуацією, що виникла в Запорізькому корпусі після його арешту. 10 лютого 1919 р. П. Болбочан пише рапорт військовому міністру УНР О. Шаповалу. Він прохає свого колишнього бойового побратима по службі в Запорізькому корпусі і в недалекому минулому командира 1-го Богданівського полку звернути увагу на долю 1-ої Республіканської дивізії та сформованого ним у 1918 р. 2-го Запорізького полку. Полковник не полишає думки, що в Україні ще можливе формування боєздатної регулярної армії, основою якої могла б стати ця дивізія. П. Болбочана особливо вразило те, що командування Запорізьким корпусом, а отже, й дивізією, було доручене О. Волохові — «людині необразованій, дикій, з унтер-офіцерів і прапорщиків низької проби, без усякої освіти». Він просить О. Шаповала вивести дивізію в резерв для відпочинку й організації, оскільки починаючи з 15 січня 1918 р. козаки та старшини дивізії «вели безперервну боротьбу і не разу не були на відпочинку». «Звертаюсь до Вас, — наголошує П. Болбочан у листі до військового міністра, — бо більш ніхто не зверне уваги на цю справу, а я маю моральне і службове право постояти за ці рідні мені частини, котрі завдяки дешевим авантюристам-кар’єристам поставлені на ґрунт розвалу» (Док. № 8).