Янголятко в кутих черевиках. Книга друга
- Автор: Ворзельська Генечка
- Серия: Янголятко в кутих черевиках #2
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Джерела М
- ISBN: 966-7831-54-Х
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Янголятко в кутих черевиках. Книга друга». Краткое содержание книги:
Ми презентуємо другу розповідь про долю Янголятка в кутих черевиках. Жорстокі реалії нового світу в майстерному викладі талановитої авторки й далі дивують, шокують, але, безумовно, захоплюють. Отож вирушаємо разом на бій проти Поганих Хлопців та Дівчат. Гра триває!
Безлюдною дорогою. Заглушаючи себе музикою.
— Дит-р-р-р! — Дит-р-р-р! — Дит-р-р-р! — Дит-р-р-р! П-п-п-п! Р-р-р! Йєт!
Ранок розтинає вищання гальм:
— Жшшшшшііііііііу!!!
Той, хто щосили натис на гальма, хоч автомобіль усе-таки стрибнув на тротуар, — це усміхнений Алекс.
— Гей, ти, — гукнув він. — Чого тобі від неї треба?
І хазяїн жінок, які працюють у торгівлі, а це саме він ударив щойно молоденьку Продавщицю Любові, озирнувся, а той, що тримав її за плечі, вишкірив зуби:
— Їдь собі, — сказав перший.
— Давай, давай, — сказав другий.
— Невже? — не зупиняючись, уточнив Алекс.
Він розмахнувся й щосили затоптав ляща тому, котрий повернувся до нього. В обличчя, в живіт, ліктем у потилицю дубасив Хазяїна Жінок, що торгують поцілунками.
Ударом ноги вибити з-поміж пальців шипаки кастета, підстрибнути та ще раз ударити ногою другого Хазяїна так, аби той підлетів, перекинувся в повітрі через голову і впав долілиць та більше вже не підвівся.
— Вітаю, — посміхнулася до нього дівчина.
Молоденька, скуйовджена, мерзлякувато зіщулена у своєму дешевому пальті.
— Здорова будь.
Він нагнувся й чмокнув її в щічку.
Вони приїхали до нього. До його квартири з торочкою амулетів над вхідними дверима, з прикутим у кутку вітальні виснаженим демоном, якого вона не помітила і якого Алекс називав «агей», з наповненою запахами застояного диму кухнею, з неприбраним ліжком, з перекинутими на стіні малюнками.
Він допоміг їй скинути пальто, а, знявши взуття, вона дістала з-під вішалки капці.
У кімнаті було темно через запнуті штори, тож вона взяла на поличці серванта сірники й запалила кілька свічок на маленькому вівтарі. Алекс ніколи не розповідав їй, що означає цей вівтар, але завжди, коли вона приходила до нього, дозволяв запалювати там свічки.
— Тобі щось приготувати? — спитала його повія.
— Що?! — перепитав він.
— Їсти хочеш?!
— Ні, — мовив Алекс і ввійшов у кімнату. — Я не хочу навіть пити.
Вона допомогла йому роздягтися й хутко роздяглася сама.
А потім вона лежала в нього на плечі, а він курив і розважав її всілякими витівками: торкаючи рукою дим, він створював із нього якихось чудовиськ, риб, усміхнені лиця.
Самотня Інга, самотній майор, самотній Отець Є…
І я — геть-геть самотня цього вечора.
Вовк, він прийшов до мене:
— Ти бачила?
— Бачила.
— Ти знаєш, що робити?
— Ні.
Розділ 15
Скалки лобового скла, які цілий світ перетворюють на малюнки вогненних бризок.
Розсипані вогненним бісером ліхтарі. Червоні вогники передніх машин — бісер теж стає червоним. Бісер вікон, жовтий бісер світлофорів та кілька останніх біло-голубих зернинок бісеру останнього вказівника:
За вказівником — сто різних доріг.
А він їхав дуже далеко, і термос із гарячою кавою ще повний. Непочатий блок сигарет, поки що не пожмакана карта. І краплі на лобовому склі лише потемнішали, а вже потім зникли.
Цілу ніч.
Протягом оцього дощу.
Протягом усього життя.
— Підвезете? — спитала дівчина, коли він зупинився поряд із нею та відчинив дверцята.
— Куди? — спитав він.
— Куди хочете.
Симпатична, усмішка напоготові. Змокріла до рубця, однак ніби й не помічає цього. Не схожа на самотніх Жінок на Трасі, послана Вітчимом тварюка.
— Сідай, — мовив він.
А коли вона посміхнулася до нього, сказав:
— Ох і ллє, — і натис на газ.
Повз чорні дерева. Перехрестями чорних шляхів. Крізь чорний дощ. Напрямки до чорних пагорбів з руїнами проклятої церкви.
— Саме там, — сказав Вітчим.
— Саме тут, — мовила пошепки тварюка, вдихаючи зло спаплюженої та проклятої землі.
— Що там? — запитав Чоловік За Кермом, коли краплі на лобовому склі знову сяйнули світлом.
— Не знаю, — сказала тварюка.
— Ремонт.
Помаранчеві вогники. Помаранчевий грейдер. Людина з помаранчевим ліхтарем перетинає шлях. Алекс, котрий на півгодини обернувся на шляхового робітника.
— Вибачте, — каже він і підходить до машини. — Ви не могли б вийти?
— Я? — спитав Чоловік За Кермом.
— Ні. Ваша супутниця.
— Мисливцю, — вишкірилася тварюка. — Спробуй дістань мене!
— Дуже просто.
— Я допоможу, — сказав Отець Є.