Анабазис. Похід 10000 еллінів

/12/ Просуваючись вперед, передні загони підійшли до великої і лісистої ущелини і зупинилися, роздумуючи, чи треба переходити через неї чи ні. /13/ Стратегів й лохагів викликали до передніх загонів. Ксенофонт не розумів, у чому причина затримки і, почувши виклик, одразу ж поквапився туди. Коли вони зібралися, Софенет, старший із стратегів, сказав, що не варто навіть радитися з приводу того, чи треба переходити таку ущелину.

/14/ Ксенофонт одразу перебив його і сказав: «Ви знаєте, солдати, що я ніколи з власної волі не наражав вас на небезпеку. Мені ж то відомо, що ви думаєте не про те, щоб звитягою зажити слави, а про порятунок. /15/ Наше ж становище виглядає таким: нам звідси не вийти без бою, і якщо ми не вчинимо нападу на ворогів, вони підуть за нами, а коли почнемо відходити, то й нападуть на нас з тилу. /16/ Отже, подумайте, що надійніше: чи йти на ворога зі зброєю напоготові чи закинути зброю за спину, озираючись, чи не стріляє ворог ззаду. /17/ Пам’ятайте, що відступ перед ворогом завжди вважався ганебною справою, а переслідування ворога додає сміливості навіть боягузам. Стосовно мене, то я, приміром, з більшим заповзяттям кинувся б у наступ з половиною війська, аніж відступав би з подвійною кількістю солдатів. І я певен, не сумнівайтеся у тому, що ці люди не витримають нашого натиску, і водночас ми всі певні, що під час нашого відступу вони поженуться за нами. /18/ Хіба не краще захопити цю складну для переходу ущелину перед битвою і залишити її позаду? Я був би радий, коли б уся місцевість видавалася ворогам легкою для переходу під час відступу, а ми ж з огляду на саму місцевість мусимо збагнути, що без перемоги немає рятунку. /19/ Адже навряд чи ми зуміємо перейти рівнину, не перемігши кінноти. А як ще раз перейдемо гори, коли за нами слідом ітиме стільки пелтастів? Я дивуюся з того, що знаходяться люди, які гадають, ніби ця ущелина страшніша, аніж пройдені нами місцевості. /20/ Ну гаразд, от ми успішно дійдемо до моря: якою ж тоді величезною ущелиною виявиться для нас Понт! Там нема ані кораблів для відплиття морем, ані хліба, яким можна харчуватися, залишаючись на місці, і тому після повернення туди одразу ж виникне нагальна потреба іти знову по здобич. /21/ Чи ж не краще зітнутися в бою одразу ж на ситий шлунок, аніж завтра голодними? Воїни, жертви для нас сприятливі, птахи віщують успіх, знамення якнайкращі. Вперед на ворога! Зіткнувшись з нами, йому вже не доведеться спокійно поїсти і розбити табір на вибраному місці».

/22/ Відтак лохаги попросили Ксенофонта вести військо вперед, і ніхто цього не заперечував. Він виконав це і віддав наказ переходити ущелину з тих місць, хто де стояв, бо розумів, що військо, рухаючись щільними лавами, швидше перейде на той бік, аніж коли воно проходитиме по мосту, перекинутому через ущелину або йтиме вервечкою. /23/ Після переходу Ксенофонт об’їжджав фалангу і говорив: «Солдати, пам’ятайте, скільки разів з поміччю богів ви, вступаючи у бій, долали ворога, і яка доля утікачів, і не забувайте, що ми стоїмо біля порога Еллади. /24/ Тож нехай вашим провідником буде Геракл і підбадьорюйте один одного поіменно. Зараз кожен з вас може словом або ділом засвідчити свою мужність і звитягу, а відтак залишити по собі пам’ять серед людей, думкою яких він дорожить».

/25/ Він говорив ці слова на скаку, об’їжджаючи фалангу і водночас вказуючи їй шлях, і вони пішли на ворога, виставивши на обох флангах пелтастів. Було звелено нести дротики на правому плечі, а коли буде подано сигнал, тримати їх напоготові для нападу, іти кроком і не переходити в біг. Потім по лавах пройшов пароль «Зевс-Рятівник і Геракл-Провідник». /26/ Вороги очікували на місці, вважаючи свою позицію вигідною. Коли вони зблизилися, еллінські пелтасти з вигуками «А-ля-ля!» побігли на ворогів, не чекаючи наказу. Вороги — кіннота і щільна маса віфінців — кинулися їм назустріч і відкинули пелтастів. /27/ Але коли вони опинилися перед стрімкою фалангою гоплітів і коли одночасно був поданий сигнал, елліни заспівали пеан, а потім з бойовим кличем «А-ля-ля!» стали кидати дротики, тоді вороги не витримали і кинулися врозтіч. /28/ Тімасій і вершники помчали навздогін і перебили їх стільки, скільки змогли з огляду на свою нечисленність. Ліве крило ворога в одну мить розсіялося — те саме крило, супроти якого знаходилися еллінські вершники, але праве крило, де натиск був слабкіший, стояло зімкнутим на пагорбі. /29/ Завваживши, що ті зупинилися, елліни вирішили, що легше і безпечніше напасти на них негайно. Заспівавши пеан, вони в ту ж мить кинулися в атаку, і ці вороги теж не встояли. Тоді пелтасти побігли за ними і переслідували доти, доки праве крило теж не розсіялося. /30/ Щоправда, вбитих було небагато, бо численна ворожа кіннота навіювала еллінам страх. Та коли елліни помітили ще не розбиту кінноту Фарнабаза і віфінських вершників, які, стежачи за перебігом бою з якогось пагорба, стікалися до неї, вони, попри втому, вирішили щосили вдарити по цих ворогах і не дати їм часу отямитися і знову перейнятися зухвальством. Вони вишикувалися й пішли вперед. /31/ Тоді ворожі вершники кинулися тікати схилом пагорба, немов їх переслідувала кіннота. Вони опинилися в ущелині, якої елліни не помітили, тому що вони до цього припинили переслідування через пізній час. /32/ Отож, повернувшись до того місця, де відбулося перше зіткнення, вони спорудили трофеї і під захід сонця дійшли до моря, тому що до табора було 60 стадій.