Анабазис. Похід 10000 еллінів

Оскільки вони знали, що до Еллади вже й рукою подати, то їм якнайдужче хотілося повернутися додому і то не впорожні. /18/ І тому вони поміркували, що надійніше вибрати одного командувача, вважаючи, що один командувач зуміє краще керувати військом у боях чи то удень, чи то вночі, аніж коли буде багатовладдя; за таких умов певніше і зберегти таємницю, якщо в цьому постане потреба; а коли потрібно буде діяти швидко, то командувач не зволікатиме через наради з іншими командирами і виконуватиметься наказ однієї особи. А в попередні часи завжди рішення приймалися більшістю голосів.

/19/ Розміркувавши так, вони звернулися до Ксенофонта. Лохаги прийшли до нього, виклали думку війська, і кожен із них висловив йому свою підтримку й просив взяти на себе владу. /20/ А Ксенофонт, з одного боку, зважуючи пропозицію, був не проти взяти командування, вважаючи, що відтак він здобуде більшу шану серед друзів і заживе більшої слави в Афінах, а крім цього, ще й проявить себе як доброчинець війська. /21/ Такі міркування схиляли його до перебрання на себе одноосібної влади. Але з другого боку, роздумуючи про майбутнє, недовідоме для людей, і про ті можливі загрози, через які можна втратити вже здобуту славу, він починав вагатися.

/22/ Тож, краючись думками, він вирішив звернутися за порадою до богів. Привівши до вівтаря двох жертовних тварин, він приніс жертву Зевсу-Цареві, який ще в Дельфах віщував йому і послав, на його думку, йому сон, який посеред злигоднів спонукав його взятися до справи, рятівної для війська. /23/ А ще ж він згадав, як під час виїзду з Ефеса з наміром зустрітися й познайомитися з Кіром, правобіч від нього закрукав орел, що спускався на землю, з приводу чого віщун, який супроводжував його в подорожі[240], сказав, що це велике, не просте знамення, бо воно віщує славу, а водночас і надсадну працю: адже птахи найчастіше нападають на орла, коли він, спускаючись на землю, сидить; водночас це знамення не обіцяє багатства, бо орел переважно знаходить собі поживу на льоту.

/24/ Тож коли Ксенофонт приніс жертви, роздумуючи про все це, бог ясно забороняв йому не домагатися цієї влади і, навіть в разі обрання його командувачем, відмовлятися від обрання. Так воно й вийшло.

/25/ А тим часом військо, і всі інші говорили про необхідність вибрати одного командувача. Було прийнято постанову, і тоді стали висувати кандидатуру Ксенофонта. А коли той зрозумів, що неодмінно виберуть його, якщо відбудеться голосування, він виступив і сказав таке:

/26/ «Воїни, оскільки я людина, то радію, бачачи вашу прихильність до мене; я дякую вам і молюся про те, щоб боги дозволили мені зробити для вас щось корисне. Проте обрання мене командувачем у присутності лакедемонця[241], на мою думку, навряд чи слушне і корисне для вас, бо ж у вас виникнуть труднощі, коли доведеться звертатися до них [лакедемонців] за допомогою, та й для мене, вважаю, бути командувачем — ризикована справа. /27/ Мені ж бо відомо, що лакедемонці не припиняли війни з моїм рідним містом аж доти, доки не змусили усю державу [Афіни] прийняти умови миру і визнати їх своїми зверхниками[242]. /28/ І лише після цього вони [лакедемонці] зняли облогу міста. Тож якби, навчений цим досвідом, я став думати, яким би чином послабити їхній вплив, то вчинив би, далебі, нерозумно. /29/ А стосовно ваших міркувань про те, ніби влада одного командувача усуне незгоди швидше, ніж коли буде кілька командувачів, то знайте — в разі обрання іншого командувача я не буду ремствувати, бо ж певен, що хто опирається волі командира, важить власним життям. Проте й у разі мого обрання я зовсім не здивуюся, що знайдуться люди, невдоволені і вами, і мною». /30/ Після його промови виступило ще більше еллінів, які говорили, що Ксенофонтові належить бути командувачем. А Агасій з Стімфали заявив, що такий стан справ був би смішним: хіба лакедемонці гніваються, коли люди, зібравшись на бенкет, обирають головою сімпосіону[243] не лакедемонця? «У такому разі, — сказав він, — і нам, мабуть, не дозволено бути лохагами тільки тому, що ми аркадці». Учасники зібрання гучно схвалювали таке доречне зауваження Агасія.