Анабазис. Похід 10000 еллінів

Розділ 1

/1/ [Про те, що здійснили елліни під час спільного з Кіром походу, аж до битви, а також після смерті Кіра, прямуючи до Понту, і що вони звершили, поки йшли пішки і пливли на кораблях, маючи намір покинути Понт, до прибуття за межі його гирла до азіатського Хрисополя, — розказано у попередніх розділах].

/2/ Після цього Фарнабаз, боячись, щоб військо не вчинило походу в його країну, відрядив посла до наварха Анаксібія, який перебував тоді у Візантії, і просив його переправити військо з Азії, обіцяючи, зі свого боку, зробити усе для цього необхідне. /3/ Анаксібій запросив до Візантія стратегів і лохагів й обіцяв, у разі їхньої переправи, давати солдатам платню. /4/ Стратеги і лохаги заявили, що вони дадуть відповідь після того, як порадяться, а Ксенофонт сказав йому про своє бажання покинути військо й відпливти. Але Анаксібій попросив його зробити переправу разом із військом і потім вже залишати табір. Той не заперечував.

/5/ Тим часом Севф-фракієць[256] через Медосада просив Ксенофонта поквапитися з переправою, запевнивши, що він не жалкуватиме з цього приводу. /6/ Ксенофонт відповів: «Військо неодмінно й так переправиться, за це не треба давати грошей ані мені, ані комусь іншому. Після переправи я поїду, і тоді нехай Севф розплатиться з командирами і всіма, хто залишиться, як йому до вподоби».

/7/ Після цього все військо переправилося у Візантій. А Анаксібій не дав йому грошей, але звелів солдатам зі зброєю та обозом вийти з міста, нібито для того, щоб він міг відправити їх подалі, зробивши їх перелік. Солдати були роздратовані, бо в них не було грошей для купівлі провіанту на дорогу, і вони лагодилися в путь дуже неохоче. /8/ А Ксенофонт, уклавши спілку гостинності з намісником Клеандром, прийшов до нього і став прощатися, маючи вже відпливти. Але Клеандр сказав йому: «Не роби цього, а то інакше тебе звинуватять, бо ж і нині вже деякі особи звалюють на тебе провину за зволікання з відходом війська». /9/ Ксенофонт сказав: «Я зовсім у цьому не винен. Самі солдати, маючи потребу в провіанті, не хочуть відходити». /10/ «І все ж, — сказав Клеандр, — я раджу тобі вийти з міста таким чином, наче ти маєш намір вирушити в похід разом із солдатами, а коли військо опиниться за містом, то й від’їдеш». «У такому разі, — сказав Ксенофонт, — переговоримо про це з Анаксібієм і владнаємо справу». Вони пішли до нього і виклали суть справи.

/11/ Анаксібій звелів Ксенофонтові вчинити саме таким способом, а війську зібратися в дорогу і вирушити якомога швидше, додавши, що кожен, хто не з явиться на огляд і перелік, відповідатиме за це. /12/ Відтак з міста спершу вийшли стратеги, а за ними решта. Уже майже всі перебували за межами міста, й Етеонік встав біля брами для того щоб зачинити її, коли всі вийдуть, і замкнути на засув. /13/ Тоді Анаксібій скликав стратегів і лохагів і сказав: «Провіант діставайте у фракійських селах, де багато ячменю, пшениці й інших припасів. Зробите припаси, тоді йдіть до Херсонеса, де Кініск видасть вам платню». /14/ Солдати невідь звідки почули про це або, можливо, хтось із лохагів розголосив ці слова серед війська. А тим часом стратеги розпитували про Севфа: чи ворог він, чи друг і чи слід іти через Священну гору[257], або в обхід неї, центральною областю Фракії. /15/ Поки вони радилися, солдати схопили зброю і побігли до брами, прагнучи знову проникнути в місто. А Етеонік і його помічники, побачивши як наближаються гопліти, зачинили браму і замкнули на засув. /16/ Солдати стали вдаряти в браму і кричати, що з ними чинять вкрай несправедливо, виганяючи їх геть, до ворогів. /17/ Вони погрожували виламати браму, якщо її не відкриють добровільно. Інші солдати побігли до моря і перелізли через міські мури по виступу, а ті воїни, які залишалися ще всередині мурів, як тільки побачили, що відбувається біля брами, сокирами порубали засуви, відкрили браму, і солдати вбігли у місто.

/18/ Побачивши це, Ксенофонт злякався, що військо почне грабувати і станеться непоправне лихо як для міста, так і для нього самого і для солдатів. Він побіг і разом з натовпом увірвався в місто. /19/ А візантійці завваживши, як військо силоміць вдирається у місто, побігли з ринку — одні до кораблів, інші в будинки, а ті, хто перебував у будинках, вибігали на вулицю; деякі спускали трієри в море, щоб порятуватися на них, і всі думали, що настала погибель, немовби місто було взято ворогом. /20/ Етеонік сховався на мисі, а Анаксібій утік до моря, на рибальському човні пробрався манівцями на акрополь і одразу ж послав за гарнізоном у Калхедону, бо ж, на його думку, загін, який знаходився на акрополі, був замалий для відбиття нападників.

/21/ Коли солдати побачили Ксенофонта, вони підбігли до нього цілим натовпом, і, обступивши, сказали: «Тепер, Ксенфонте, ти можеш стати могутнім. У твоїй владі місто, трієри, багатства і велика кількість людської сили. Тепер, як тільки забажаєш це зробити, ти можеш підтримати нас, а ми тоді звеличимо тебе». /22/ Ксенофонт з наміром заспокоїти їх, відповів: «Ви добре розмірковуєте, і я так учиню. Якщо ви справді цього хочете, то негайно вгамуйтеся і шикуйтеся зі зброєю в руках». /23/ Він і сам умовляв їх виконати це і через них велів іншим солдатам узяти зброю і стати в стрій. Солдати вже стали шикуватися, і невдовзі гопліти вже стояли по 8 чоловік у глибину і пелтасти побігли на обидва фланги. /24/ Та площа, на якій можна було дуже добре вишикувати військо, називається Фракійською[258]; вона рівна і на ній немає будівель. Коли солдати зайняли свої місця у строю і всі заспокоїлися, Ксенофонт звернувся до війська і сказав: «Солдати, я не дивуюся з того, що ви обурюєтеся і вважаєте себе обдуреними і скривдженими. Однак уявіть собі, що вийде, якщо ми впадемо у шаленство, відомстимо присутнім тут лакедемонцям за обман і розграбуємо без будь-якої підстави місто. /26/ Ми станемо відкритими ворогами лакедемонців і їхніх союзників. А яка тоді вибухне війна — про це легко здогадатися тим, хто був очевидцем нещодавніх подій[259]. /27/ Адже ми, афінці, розпочали війну з лакедемонцями і їхніми союзниками, маючи в своєму розпорядженні принаймні 300 трієр, що знаходилися частково у морі, частково у верфях, ми володіли величезними коштами у державній скарбниці і отримували щорічні прибутки з власної країни і з чужих областей, що становили щонайменше 1000 талантів. Ми владували над усіма островами і володіли багатьма містами в Азії і в Європі, в тому числі і над тим самим Візантієм, де ми зараз перебуваємо. І, попри це, ми дійшли до такого стану через війну, кінець якої вам усім відомий. /28/ І що нині нам доведеться пережити, коли лакедемонці мають не лише колишніх союзників, але коли й афінці зі своїми попередніми союзниками вже приєдналися до них, коли Тіссаферн і решта приморських варварів — наших ворогів, а найбільшим ворогом для нас є сам перський цар, бо ж ми прийшли до нього для того, щоб відібрати у нього владу і навіть, коли змога, вбити його? Оскільки всі вони заодно, то хіба знайдеться такий безумець, який сподіватиметься на нашу перемогу? /29/ Заради богів, вгамуймося, щоб нам не загинути з ганьбою як вороги вітчизни, власних друзів і рідних. Адже вони живуть у тих містах, в яких супроти нас ополчаться всі, і з цілковитою слушністю, бо ж ми не захотіли оволодіти жодним варварським містом, навіть здобуваючи перемоги, натомість збираємося спустошити перше еллінське місто, у яке ми прийшли. /30/ Я ладен провалитися крізь землю на глибину 1000 оргій раніше, ніж мої очі побачать з вашого боку такий учинок. І я раджу вам як еллінам добитися справедливості, виявляючи покірність перед тими, хто владує над еллінами. Якщо вам це не вдасться, то хоч ми і зазнаємо кривди, однак не будемо вигнані з Еллади. /31/ А нині, на мою думку, відрядімо послів до Анаксібія і передаймо йому, що ми увійшли в місто не задля насильства, а з надією отримати від нього посильну допомогу, а якщо цього не вдасться, заявимо, що ми відходимо тому, що хочемо виявляти послух, хоча він не зумів нас обдурити».