Невідоме Розстріляне Відродження
- Автор: Коломієць Павло, Дика Марійка
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7531-4
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Невідоме Розстріляне Відродження». Краткое содержание книги:
Геркулан перепитував рибалку, який з себе потоплений, який на ньому одяг, чи біле лице його. Рибалка просто заявив, що труп лежав лицем у воду, а був низький на зріст.
Геркуланом опанувало обурення. Він загубив на віки свого приятеля. Він так їм не дарує. Пізнього вечора повернувся таки до робітника. Був мовчазний і розлютований.
– Даремно нервуєш! – посміхнувся робітник. – Таке трапляється в нас часто.
– Але доки буде, коли кінець? – скрикнув Геркулан.
– Зачекай, голубе! Спершу сідай, будемо їсти, тоді скажу.
Геркулан тепер тільки відчув, як його мучив голод. Мовчки сів за стіл і, наче прибув з голодного краю, пристав до миски. Робітник йому сподобався з першого разу. Як батько.
– Тепер, слухай, пали! – подав Геркуланові кисета з тютюном. – Ну, от, слухай же!..
Геркулан розщібнув коміра. Було душно в кімнаті, а на стіні одноманітно й сумно бив годинник. За містом почувся гудок на другу зміну…
– Кажеш, здалека ти? Ну, от слухай. Не дивись, що я маю суху кімнатку і їм завжди свіжу страву. Це ж так недавно стало, я жив у вогкому підвалі, щоночі до мене приходили стражники з трусом, нас, таких, як я, вигонили з фабрик і заводів, цькували нас, гноїли по тюрмах! І от було зламане все старе. Ми легко зідхнули грудьми, хоч і чекали на щось лихе. Воно таки й прийшло. У цьому місті нас оточила сила панська, дощенту руйнували нам будинки й заводи, а ми одчайдушно боронилися, бо добре знали, що з допомогою нам ішла велика тьма кінних повстанців-селян.
Це було одного осіннього ранку. Густий туман вкрив усе перед очима. Раптом почувся десь далеко гарматний вибух і змовк. Це був сигнал. Це повстанці сповіщали нас, щоб разом кинутися на ворога. Небо, що було тоді, – тяжко уявити. Навколо трусилась і горіла земля. За пострілами нічого не було чути. Наче Страшний суд упав на землю. Надвечір до нас увійшли повстанці. Нас половина було покалічено або вбито. Завод наш був зруйнований. Але ми, в ознаку своєї перемоги… чуєш?
Геркулан почув різкий свисток і важке дихання машини.
– Це ми так його виправили. Цей завод буде вічно нам нагадувати про велике, криваве свято. І не дивуйсь, коли ще серед ночі буде хто пограбований або вбитий. Вся та наволоч, що ставала проти нас зі зброєю, тепер ховається десь, не хоче братися за чесний труд, а з-за кутка стромляє тобі ножа, щоб поживитись твоєю копійкою. Знаєш, після тифу тіло твоє сохне й падає маленькими шматочками. Так і в нас. Ми видужуєм, ми знайдемо по кутках землі нашої всю непотреб. Зараз… зараз ми ще видужуєм…
Геркулан мовчки слухав. Такі прості слова робітника його більш переконували, аніж великі сторінки якоїсь надхненої промови.
– Оце наче й усе. Мені ясно, я не хвилююсь ніколи, все просто, треба тільки робити, не покладаючи рук. Ну, а ти що робиш або що думаєш робити?
Геркулан ніяково знизав плечима. Йому стало соромно.
– Безробітний… знаєш…
– Розумію. І добре, що ти тут. На завод треба людей зараз, ти можеш там бути? Ну, ясно. Ти побачиш, що ми там зробили! Це ж просто тобі культура наша, ось глянеш.
На другий день Геркулан був на заводі кочегаром. Йому показали нового дизеля, зробленого тут на заводі.
– Ти тільки глянь! – як діти малі, раділи робітники перед велетенським дизелем. – Глянь, яка сила. Ти за кордоном не скрізь таке побачиш. Ми пускаємо його через місяць. Розкіш одна, а не машина.
– І це все наші мозолі! – показав Геркуланові свої долоні старий, згорблений робітник. – Ми його робили жартома, щодня по годині після зміни. Ти торкни ж його!
Геркулан приклав долоні свої до блискучого заліза і чомусь відчув, що заховане тепло машини перелилося йому в кров. Він одразу полюбив цього велетня, як дитину.
Робітники радо знайомилися з Геркуланом, а коли він незручно кинув вугілля в машину й обпік руки, ледве не засичавши з болю, – його сила рук підняла над землею і з криком «Уже хрещений огнем!» – стали підкидати все вище й вище.
Робітники були дужі й бадьорі, ніщо не могло нагнати суму в їхні світлі очи. Вони були щасливі і своїм щастям сповнювали й Геркулана радістю.
Він щодня приходив на завод, годував свою ненажерливу машину, а ввечері, вкупі з товаришами ішов до театру або в міський парк. Він був щасливий. Він нічого не міг уявити кращого, як цей труд, що має свою велику, конечну ціль.
Через місяць у велике свято пускали дизеля. Нічого великого за це не бачив Геркулан. Робітники всіх заводів прийшли в новому, святочному одязі глянути, як почне жити велетенська, ні з чим незрівняна машина. Екскурсії дітей були розміщені скрізь на машинах, щоб і вони могли побачити те, про що писалося у книжках.