Невідоме Розстріляне Відродження
- Автор: Коломієць Павло, Дика Марійка
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7531-4
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Невідоме Розстріляне Відродження». Краткое содержание книги:
– Забила людина, брате? – тривожно перепитав менший.
– Так. Я неспокійний, я зійду знову до людей, щоб вернути їм загублену любов.
І бачили люди, що серед ночі глухої зірвалася велика зірка з неба, огнем синім оперезавши далекі обрії.
Ходив старший брат по землі, в розпуці чоло своє хилив над мертвою людиною і плакав дощами осінніми серед порожнього, німого степу, аж доки люди забили камінням його, за те, що він учив їх любити один одного.
Тоді менший брат упав зіркою кривавою на землю і в святій зненависті своїй почав пригноблені племена вчити повстати проти дужчих за себе.
І чорне небо тепер, і холодні зорі, і вітер осінній у полі журно хилить жовту траву до сирої землі…»
Уже давно лірник сльози витер з очей, давно вже люди скупо одійшли од нього, – один тільки Василь Іванович стояв, голову низько схиливши, здавалося, завмер він у якомусь напруженому чеканню.
Тоді тільки, коли лірник заграв щось веселе, він підняв голову і п’яною, розбитою ходою одійшов убік, сів на тумбі, беззмістовно поглядаючи перед себе.
Вулиця стала порожніти. Було тихо й сумно. На розі непорушно стояли вартові.
Десь промчалась карета «швидкої допомоги», і знову стало пронизливо тихо.
І ніхто не бачив, що над містом зірвалася зірка, спалахнула вогнем синім і швидко покотилася з неба. Василь Іванович почув, як фосфоричне сяйво різнуло йому по очах і щезло. Він знову байдуже голову свою вібрав у плечі і зараз же, наче хто його підняв за волосся, скочив на ноги.
– Караул! – встиг крикнути він, учепившися за свого портфеля. – Грабують!
Але дужа людина вирвала портфеля з його рук, швидко повернулася на закаблуках і за хвилину зникла у темному проїзді.
Василь Іванович підбіг до вартового міліціонера, підняв руки над головою й крикнув:
– Чому спите? Грабують, бачите? Шукайте його!
Міліціонер глянув йому в лице, одійшов убік, спокійно промовив:
– До чорта йдіть. Пізно вже! Марш!
Василь Іванович прожогом убіг під проїзд, де зникла людина з його портфелем, підійшов до високої стіни і злякано закам’янів на місці.
Він побачив, що той самий злочинець одімкнув портфеля, поклав перед собою і, сказавши якесь невідоме слово, посміхнувся. За хвилину з портфеля вискочив низький на зріст чоловік у високих чоботях і шкірянці, підійшов до стіни і стомлено хусточкою витер собі лице.
Василь Іванович похитнувся, упав на камінь і застогнав.
Над ним зупинилося двоє людей.
– Що з ним, Нарцисе? – тихо сказав вищий.
– Не жартуй, Геркулане! Ти ж бачив сам? Це його портфель!
Василь Іванович чув, як вони говорили, але з жаху не показав і виду, що був живий. Коли ж вони вийшли на вулицю, піднявся на руках і на чім світ стоїть гукнув:
– Банда, рятуйте!
Десь на вулиці весело зареготалося.
Розділ III
…про те, що кожна молекула заслуговує великої уваги і що казка може бути справжньою подією, як і те, що людина може гуляти спокійно собі на землі
Нарцис і Геркулан були звичайнісінькими чортами. Вони безжурно, як справжні небесні скептики, виконували свою ролю, ніколи не замислювались над собою і долею свого чорного племені й рішуче не цікавилися справами землі, що була під пануванням царя їхнього, вічно п’яного – Дія.
Навіть тоді, коли Дій з п’яної руки образив Бога святого, навіть тоді Нарцис і Геркулан не подумали над тим, що з цього може виникнути якась велика неприємність, а спокійнісінько грали в шахи і краглі. Нічого таки й не трапилося поміж Дієм та Богом. Вони на похмілля випили удвох барило вина й заїли старим сиром.
Тільки тоді, як племенем пройшла чутка, що на Землі сталася якась велика подія, а страшний Дій з гарячої руки забив сина свого, який радо сповістив його, що люди ще не втратили смаку свободи, тоді тільки Нарцис довго щось радився з Геркуланом, зібрав гурт вірних друзів, вигукнувши перед ними:
– Вітаю вас, шановне товариство. Одтепер люди будуть нашими вчителями!
Усі мовчали, бо добре розуміли в чому справа.
І як же був здивований Нарцис, коли його й Геркулана було приведено перед глибокі очи царя Дія. Він був ще надто наївним. не знав, що на небі, так само, як і на землі, бувають шпигуни, провокатори й інші мерзотники, що їх так рясно може сплодити тільки висококультурна людська громада.
– Підданці мої! – не даючи їм отямитись, скрикнув Дій. – Я знаю, що мозок ваш отруєний поганою думкою проти мене.