Невідоме Розстріляне Відродження
- Автор: Коломієць Павло, Дика Марійка
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7531-4
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Невідоме Розстріляне Відродження». Краткое содержание книги:
– Василя Івановича тут немає! Був, а тепер немає!
– Як немає, він же був учора?
– Учора був, а тепер не буде. Он він! – показав рукою реєстратор на сусідні прочинені двері, де над трупом метушилися санітари.
– Що я бачу, Геркулане?
– Це він, Нарцисе?
Вони схилилися над непорушним Василем Івановичем, щось пошепки сказали один одному, тоді повернулися назад і, гостро глянувши бухгалтерові в очи, мовчки вийшли.
Бухгалтер, сам не свій, виліз з-за столу; витяг авіалотерейного квитка і, порвавши його на дрібні шматочки, кинув через вікно на вулицю. Тоді заклопотано сказав:
– Ніна Карпівно, ви ще довго будете передруковувати мені відомості? Ах, ці машиністки!
У розчинене вікно влетіла оса, заплуталась у павутині над головою реєстратора і жалібно занила.
Реєстратор довго приглядався до полоненої комахи, поволі узяв лінійку і за мить на стіні був роздавлений павук і гостра оса. Тоді посміхнувся.
Машиністка вибила замість «О» літеру «А».
Бухгалтер замість «Кредиту» поставив у «Дебет» зайвих півсотні.
У сінцях тяжко позіхнув сторож.
На вулиці кричали газетярі: – «Повстання в Сирії!»
Нарцис з Геркуланом вивчали місто. Вони знали вже, де міститься виконавчий комітет, зупинилися перед високим будинком Біржі Праці і здивовано, не розуміючи просто, знизали плечима, глянувши на золоту вивіску міліції й розшуку.
Ввечері зайшли до ресторану, випили вина і спокійно стали розмовляти, зовсім не почуваючи, що над ними збиралася чорна хмара.
– Так, що Нарцисе…
– Я також думаю, Геркулане! – сказав Нарцис. – І уяви, нічого не вигадав такого, знаєш…
– Я розумію тебе, тільки лякаюсь, щоб не одвідало тебе розчарування або неспокій. Кинути свою батьківщину, плюнути на все, хоч воно й гидке надто, – це дуже серйозний і відповідальний вчинок. Здається, уловив мою думку.
– Правда. Перед нами одно з двох – чи лишатися на землі, чи повернутися назад і вічно бути ображеним, запльованим, попихачем. Страшно.
Геркулан довго щось думав, очима обвів усі столики, за якими уже п’яно розмовляли люди, тоді рішуче, з якимось одчаєм сказав:
– Повік між людьми. Невже я примушу себе знову глянути у п’яні очи царя свого? Ми тільки день на землі, ми нічого ще не бачили і повір – я почуваю великий сум. Безумовно, я певний у собі! – І пильно глянув Нарцисові в лице.
Той ніяково спустив очи.
– Я також… – тихо промовив він.
Геркулан нічого не сказав. Налив шклянку вина, випив його і став на ноги.
– Десь спати будемо!
І обидва не помітили, що за ними на вулицю вийшло двоє людей у сірому й широких брилях, щось тихо перемовились, тоді сторожко пішли за ними.
Розділ V
…дрібничка може людину спантеличити і довести її до загибелі
Нарцис мовчав, коли Геркулан сказав, що спати краще буде десь на березі річки.
– Ще обриднуть нам німі стіни. Ти тільки глянь! – рукою показав на темну річку, де проплив великий пароплав.
Вони полягали в кущах, голови поклали на сірий камінь, лицем повернувшись до неба.
Там спокійно гралися огнями синіми зорі.
Нарцис глибоко зідхнув. Геркулан посміхнувся з нього.
Десь за горбом грала музика.
Мазурка.
Геркулан стулив очи і враз же заснув. Нарцис ще довго ворочався, тоді сховав лице собі в долоні і собі поринув у глибокий, спокійний сон.
За горбом музика.
Мазурка.
Раптом Геркулан схопився на ноги, сіпнув за руку Нарциса і швидко побіг кущами до міста. Але Нарцис не біг за ним, його насіли якісь дужі люди, схопили за коміра й почали душити. Другий гурт помчався за Геркуланом.
Він чув за собою гонитьбу, перескакував велике каміння і, почуваючи, що серце йому зараз вирветься з грудей, ще дужче біг до сусідньої вулиці. На нього кинули камінь. Геркулан оглянувся, знову зігнувся і великими стрибками далеко за собою зоставив банду.
Банда не відставала. З диким ревом гналася вона за Геркуланом, кидала каміння, у темряві блискаючи білими ножами.
Геркулан ускочив у робітничий квартал, підбіг до низеньких дверей малого будиночку, де жовто горіли вікна, і сильно постукав. Не встигли бандити схопити його за коміра, як він уже стояв у сінцях перед високим мужчиною, який, зрозумівши, в чому справа, швидко замкнув двері.
– Вдячний… бандити! – шепотів Геркулан.