Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Як бачимо, повідомлення про макабричну знахідку привело рух навіть адміністрацію Третього райху в Берліні. Діялося все це в саду на Підлісній вулиці, та автор зауважує:
Перше враження було страшне. Його годі й описати словами! Такі речі треба пережити, щоб відчути їх у повній їхній трагічності.
На місці розкопок знаходилася маса людей. Всюди страшний сморід. Початково мені здавалося, що задушусь у тому смороді… На площі між деревами лікарі оглядають викопані із землі трупи. Сотні трупів розложені на траві. Між ними ходять люди, ніби нічого й не сталось. Оглядають кожен труп, переступають через нього, зупиняються, говорять і т. п. Одні хусточки під носом тримають, інші без хусточок ходять. То один, то другий торкають трупи чоботом, часом перекинуть одного чи другого на іншу сторону. Ходить і маса жіноцтва. Вони оглядають трупи, а найбільше одяг на них.
Ціла площа вкрита ямами і валами землі коло ям. Трупи, що їх вибрано з одної могили, покладені рядком один коло одного, а місцями і один на другому. Старались виймати з ями цілі тіла, але то рідко вдавалось. Видно було в багатьох місцях поодинокі частини тіла. Ось тут голова, а недалеко тулуб, там нога, там рука. Ось з одної купи трупів сторчить протеза якогось безногого чоловіка, там знову видно голову з довгим, як виглядало, жіночим волоссям, а в іншому місці коло жіночого трупа щось маленьке, як дитина. і так без кінця. Куди глянеш оком, всюди ями, трупи, люди й дерева.
Це був гарячий липневий день, тому й сморід був надзвичайний.
До знахідки було допущене й місцеве населення, яке часом, розпізнавало трупи:
Того дня, як комісія оглядала трупи, трапилось кілька випадків, що жінки розпізнавали трупи, як своїх рідних, по різних особливих знаках, як наприклад протеза на руці чи нозі, по ранах ще з Першої Світової війни чи взагалі з війни, може, із часів революції, чи то на тілі, чи то на голові. Між трупами траплялися й жінки, але порівнюючи з цілою кількістю трупів їх було мало. Населення між собою говорило, що енкаведисти дуже знущалися над жінками перед їх розстрілом.
Попри неймовірну кількість полишених Москвою трупів, справи просувалися вперед, та протягом місяця липня 1943 з могил добуто коло 2500 трупів. З них вдалося різними способами зідентифікувати коло 600. Між зідентифікованими були українці, поляки, жиди, словаки, литовці, грузини, партійці й безпартійні, військові, цивільні, енкаведисти. Найменше було москалів, найбільше було безпартійних. По професії були в могилах селяни, робітники, урядовці, вояки, директори, учителі, священники та інші. Було також кілька німців.
Що ж, це підтверджує спостереження Роберта Конквеста, що першим об’єктом терору були іноземці (німці, литовці, поляки), а другим — представники неросійських народів СССР (“найменше було москалів”).
З жінками — справа була особливою, бо далі автор додає власні спостереження та міркування, а саме:
Цікаве при тому і те, що трупів жінок викопували здебільш голих. Це могло бути знаком, що вони боронились перед смертю чи знущанням. Їх чомусь бито по головах прикладами від рушниць. Не виключено, що вони й не боронились, і били їх тому, що не згинули від пострілів. Такі значки побоїв бували на головах і по плечах. і лікарі ясно стверджували, що удари походили від рушничних прикладів.
Прокоментуємо дещо й ми. Справа в тому, що в надрах російської тюрмової субкультури, яка є невід’ємною та істотною частиною всієї “Вєлікой русской культури”, за століття складаються свої правила та звичаї; якраз тут їх відносно легко відреконструювати. Для прикладу зауважимо хоча би те, що більшовики незмінно розстрілювали свої жертви одягненими, та так і закопували; а от німецькі наці мали інший звичай: розстрілювати голими, всіх. Тому, як десь там знайдено масові розстріли одягнених, а нам брешуть, що то німецька робота, то це є очевидна кожному (крім, хіба, повних дурнів), — брехня. А голість жінок свідчить, єдино, про те, що перед смертю їх роздягали для зручності попереднього зґвалтування (правдоподібно — групового), а потім «товаріщі» комуністи проламували їм голови прикладами, заощаджуючи кулю. “Комуністи” — не описка, бо — знову сподіваюся, не знайдеться дурень, який став би твердити, що до НКВД приймали на працю безпартійних; адже — справа секретна! Втім, вичерпно пояснити, що там воно було, може лише хтось з отих московських фахівців справи, згодом — персональних пенсіонерів.
Цікаво буде навести до цього й більш загальні роздуми нашого автора, людини, яка довгий час прожила в нормальному, не совєцькому суспільстві. Його міркування, зауважимо це, можуть пролити певне світло й на дещо з нашої сьогоденності.