Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » История » Аналітична історія України
Аналітична історія України - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Аналітична історія України

Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:

У книзі освітлено період історії України від її перших відомих нам початків, і далі до 1991 року.
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
1 ... 384 385 386 387 388 389 390 391 392 ... 548
Перейти на страницу:

Тут так і пригадується оте, знаменне, сталінське: “Что ж, єслі факти протів нас — тєм хужє для фактов!”

* * *

Але, ми тут наближаємося, нарешті, до понад цікавого питання про тодішні взаємовідносини національно свідомих українців з німцями Третього райху; як їх тоді називали одні й другі від отого колишнього пакту Молотова–Рібентропа (яка ж зворушлива єдність, тільки подумати!): “украінскіє націоналісти” — “украініше націоналістен”. Це варто буде з’ясувати не з огляду на більшовиків, які завжди достеменно знали де брешуть, а радше заради тих недоумків, які їм і досі вірять.

Загалом, справа виглядала так:

За більшовиків було злощасне слово “ворог народу”, а за німців “українский націоналіст”. Більшовики не щадили “ворогів народу”, а німці, може дещо в слабшій мірі, не щадили “українських націоналістів”.

(теж там)

А деякі цікаві подробиці цього відношення, яких автор дізнався, так би мовити, з першоджерела, — були не менш визначальні:

Одного разу я розмовляв з комісаром Реедером про німецькі розстріли українців і про своєрідне протегування комуністів. А було це з приводу відступу німецьких армій на лінію Дніпра. Я його прямо питав, чому німці не використовують для паралізування московського комунізму український національний рух? Реедер мені прямо сказав, що є така інструкція Націонал–Соціалістичної партїї, яка каже, що комунізм — це вже розбита і тому нешкідлива сила, а український націоналізм — це свіжа, нова для місцевого населення ідея. Тому партія доручила винищувати українських націоналістів більш ґрунтовно, як комуністів.

Завдяки таким людям та подібним інструкціям, — і сталося те, що мало статися. Історія німецького Третього райху — є чи не найбільш повчальною у ХХ ст. Ці люди мали все для реваншу — мільйони ретельних та дисциплінованих солдатів; мали розумних та освічених ґенералів; мали чудову зброю, і все пішло на марне. А все для того, що ці люди, як ніхто інший у цілому світі — досконало уміли та любили створювати собі ворогів. Воістину своєрідне психічне відхилення, єдине й неповторне. Нема великого труду й простежити становлення принципу: як це все формувалося. Від загально–звищеної арійської писанини Гвідо фон Ліста на рубежі століть, через імперську маячню Альфреда Розенберга та по бовканину Юппі Гьоббельса, який насмілювався цитувати Лєніна частіше від свого принципала Гітлера.

Зовсім непогано, а часом — навіть конструктивно, буває вважати себе й вищим від інших, але саме в цьому — не дай Боже перебрати міру…

* * *

Отаким воно було та є насправді, оте вигадане брудною московською пропаґандою «сотруднічєство українскіх буржуазних націоналістов с німєцкімі фашістамі». Якби й націоналісти забажали, то німці би заперечили. Але, все це не заважало тому, що окупаційна влада була зацікавленою в тому, щоби привернути на свій бік симпатії окупованого населення, та вони навіть на власний рахунок возили людей на оглядини того, що полишилося по більшовицьких звірствах.

Між іншим, німці орґанізували по тій території, яку ще мали в своїх руках, українські робітничі делегації виправляли на розкопки. Їм ішло і про те, щоб якраз робітництво бачило ту сторінку совєцького раю, що була за більшовиків засекречена.

Отже, німці постаралися надати справі совєцьких злочинів якнайбільшого розголосу, але… Західні союзники, налаштовані на найбільш тісне співробітництво зі самим злочинним режимом людської історії, — ладні були радше замовчувати подібні відкриття, а Москва… Що ж, Москва? — вона могла тільки брехати й далі, копичити створені нею за століття еверести брехні; бо, як буде Москва якимось дивом позбавлена можливості брехати, — вона загине, зникне без сліду.

Московська пропаґанда поширювала всякі все нові, вигадані версії про розкопки, щоб скинути вину на німців. Одні казали, що в гробах, що їх розкопували, самі німці поховали 40 тисяч жидів, що їх розстріляно, чи як тоді казали — зліквідовано у Вінниці й околиці. Другі твердили, що це трупи тих українців із Західної України, які в 1940 і 1942 році домогалися самостійної України, за що їх німці розстріляли. Ще інші казали, що це трупи совєцьких воєнних полонених, яких німці масово ліквідували в Україні…

Втім, і німці, попри їх демаскування більшовиків, самі не були янголами. Було би несправедливо не навести того, що з цього приводу довідався наш свідок безпосередньо від згадуваного вже гебітскомісара Вінницького гестапо Реедера; того, що повертає нас до самого початку.

1 ... 384 385 386 387 388 389 390 391 392 ... 548
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)