Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
При похоронах плакали в першій мірі жінки, чоловіки втирали сльози, не вибухали плачем, а молоді люди якось байдуже ставились до всього, зокрема смерті і похоронів.
За тим я пізніше глядів окремо і бачив, що молодь совєтського виховання заховувалась і при розкопках і на похоронах інакше, як наприклад молодь в Середній Європі, де мені доводилось довгі літа жити, чи навіть як молодь в Карпатах, де я також довгі літа проживав. Якось так вичувалось, що в обличчі маєстату смерті молодь, а часто й люди середнього віку, гляділи на все якось обоятно, як на щось необхідне, і взагалі не виявляли поваги перед смертю. Пізніше в розмовах з різними людьми я ствердив, що це отупіння до таких справ як смерть витворила більшовицька система. В тій системі смерть чекала на кожну людину кожної хвилі. З тим вже всякий зживався і чекав її на кожному кроці. Ходив по землі, як по якійсь вузькій кладці, і в кожній хвилі міг провалитись у безодню і загинути без сліду. Люди так привикли були до того, що й з самої смерті нічого собі не робили.
Все так, але до цього додався, напевно, ще й атеїзм. Замість підвищити цінність людського життя, як єдиного, неповторного та короткого, він — дивно — діяв якраз навпаки. Але, було в усьому цьому ще й інше, та набагато гірше, бо:
Нічною порою коло розкопок не було варти. Туди заходили різні чоловіки й жінки, набирали повні коші чи мішки витягнених з гробів чи навіть стягнених з трупів одягів, несли це додому. Там це прали, сушили і відтак виносили на базар і продавали чи за гроші чи міняли на інші продукти. Правда, що на місці відчувався великий брак одягів і дехто пробував тим пояснити ті вчинки. інші казали, що це робили бездушні спекулянти, яким все було добре, на чому можна було заробити.
Я і ще деякі люди пояснювали собі це прямо отупінням людини до всього того, що в нормальному житті і при нормальному вихованні являється святим, непорушним, або, як кажуть — табу.
Нужда була всюди і за більшовиків і ще більше за німців, але вже не аж така, щоб допускатись таких святотатств.
Що ж, із цим висновком можна тільки погодитись. Розтління та отупіння були двома кінцевими цілями совєцького виховання, яке звело в такий спосіб до рівня худоби мільйони людей — “інтєрнаціоналістов” або ж інтер–люмпенів. Цьому, шкода, ніколи й нічого орґанізовано не протиставлялось. А без організованого спротиву годі сподіватися, що ця естафета розтління, запущена совєтами, — колись перерветься. Вона може лише (найкраще!) повільно затухати, не підкріплювана комуністичними діями, але в такому разі здатна зіпсувати невідому кількість майбутніх поколінь. Бо не було би це комуністичне потваринення аж так успішним, якби не спиралося на від’ємні якості людської психіки: байдужість, заздрість, ксенофобію. Одне слово, на все те, що складає підвалини дотеперішньої, так званої “россійськой культури”.
Але, підемо далі.
У цитованого автора зустрічаємо й прямі свідоцтва про отих “українськіх поліцаєв”, якими — з московської подачі, звісно, повниться світова антиукраїнська пропаґанда. Автор свідчить натомість, хоч і цілком побіжно:
Тут треба сказати, що українська помічна поліція складалася зі всякого зброду людей з цілого Совєтського Союзу, і між ними було мало національно свідомих українців.
Практика НКВД, щодо приховання власних неймовірних злочинів, змінювалася, в залежності від їх масштабів. Заховувати трупи де прийдеться прийшлося, схоже, потім, коли їх було вже стільки, що нема куди подіти. А спочатку, можливо, вживали іншої, більш складної та підступної техніки, про яку нас повідомляє автор:
Далі комісію повезли ще і на старий православний цвинтар. Там було ще багато хрестів і старих пам’ятників, навіть з минулого XIX ст. Все те було в запущеному стані. Слухи ходили, що і там більшовики ховали трупи постріляних людей. На цвинтарі вони вжили іншу методу. Вони копали глибокі ями, викидали рештки старих домовин із рештками тіл. У ті глибокі ями викидали нові трупи, на них сипали землю, в ту землю клали старі домовини, те знову засипали землею і на верху підробляли все так, що виглядало на старий гроб із хрестом чи іншим пам’ятником. То вже був рафінований спосіб затаювання свого звірства.
Місцеве населення теж, пригадувало й собі щось подібне, бо далі автор свідчить:
До 1930 року, як розказували місцеві люди, ҐПУ, пізніше НКВД, явно копали глибокі ями, скидали трупи туди і прикривали грубо землею. В пізніших часах на тих самих місцях, але вже не так глибоко, закопували трупи нормально померлих людей. Звичайно, верхні гроби були дуже плиткі, а нижні — дуже глибокі.