Примари Пустомитського болота
- Автор: Тибель Василь
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Примари Пустомитського болота». Краткое содержание книги:
Здається, сплановано все і планеті не минути катастрофи, але інколи долю людства змінюють діти. Чи зможуть двоє школярів уникнути смертельної загрози, яку несуть в собі жорстокі змовники? Чи вдасться Миколці і Васильку разом із товаришами змінити долю планети? А почалося все із розритої могили міфічного царя…
Автор — лауреат премії ім. Миколи Лукаша; дворазовий дипломант і лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Коронація Слова» в номінації проза.
- Цить, дурню! Прикуси язика! Шеф сказав, що його нічого не цікавить, тільки «Камінь царя». Золото нам і на пенсії згодиться, а за камінця заплатять шалені гроші. Зрозумів Зубе?
Та Зуб уже хропів, вткнувшись лицем у недоїдки. За хвилю засопів й Адмірал, відкинувшись на кріслі. Калина ще трохи покрутилася для годиться на кухні. Потім підійшла й стала перевіряти кишені постояльців. Зі штанів старшого бандита, Калина витягла тугу пачку сто гривневих купюр, декілька зім’ятих доларів і жменю золотих монет із зображенням ящірки в короні. Калина переділила гроші, зібрала розсипані по столі монети, потім подумала й взяла тільки одну, решта поклала назад. У Зуба було повно дрібних гривень. Хазяйка не погребувала й дрібними.
- Нічого, хай поділяться, все одно ліку грошам не ймуть.
Піднявши з підлоги кулю, Калина шкрябнула мізинцем – свинець був покритий звичайною сріблянкою.
- Яке ж то срібло? Шахрай, шахрая дурить.
Вона хотіла викинути набої через вікно, проте поклала їх до кишені. Спочатку Калина зібралася піти й розповісти про своїх гостей дільничному, та згадавши, як нечемно він розмовляв із нею напередодні – передумала. Вона вирішила, а й справді, як бандити відкупляться, тоді їй не з медом буде. А, може, ще щось від цих дурнів перепаде. Грошей у них не злічити, не інакше відкопали скарб.
Розділ 17. Провінційний Мегре
Максим тільки-но повернувся з району. Він зайшов до кімнати, скинув запилені чоботи й втомлено впав на ліжко. Хотів задрімати, та з голови не йшли останні події.
Капітан, на цей раз, із зацікавленням вислухав його рапорт. Кістка виявилася вкраденою із Мізинського музею й мала велику історичну цінність.
У місті бачили чоловіка, по опису схожого на подільника Адмірала, який озброєний гнався за двома хлопчиками.
- Ці бритоголові вже зовсім розперезалися: лякають людей, серед білого дня, зі зброєю по місту бігають. – Капітан знервовано ходив по кімнаті.
- Хлопців, хтось запам’ятав?
- Років по тринадцять, білявий і веснянкуватий.
- Отакої!
- Ти що їх знаєш?
- Можливо, то мої пастушки? Треба в селі розпитати, чи не їздили в місто? Вони щось знають про той скарб.
- Ну розпитай! Але, думаю, тут все зрозуміло: ці «чорні археологи», таки знайшли поховання й все витягли звідти. – Капітан зупинився біля вікна й роздивлявся, зроблені Максимом знімки. – Цікава мумія, проте мало схожа на людську.
- А де бачили бандита? – думав про своє Максим.
- Біля лавки Ахмеда. Він торгує мисливською зброєю, а ще скуповує ікони, старовину й золото.
- Значить прошмигнули. Невже через болото, я загубив їх сліди на баговинні? Обвели мене навколо пальця. Може зробити обшук у того Ахмеда? Якщо він скупник, то, певне, половина скарбів із розкопаної могили осіли в нього.
- Потрібні прямі докази. В Ахмеда лапа в області, а без доказів, прокурор санкції не дасть. – Капітан знову пройшовся по кімнаті. - Ну, що ж, дякую тобі, Максиме, за знайдений мамутовий бивень. Сьогодні ж відправимо його до Мізина. Підштовхнув ти наших слідчих на правильний шлях, тепер ми встановимо нагляд за Ахмедом і, можливо, вийдемо і на Адмірала. Тоді й візьмемо їх тепленьких. Думаю, всі цінності вони ще не встигли вивезти. А до твого саркофага приїдуть археологи з Києва. Я запит уже послав. Але ти їдь додому і там приглядай, щоб місцеві дядьки на цеглу не розтягли. – Він потиснув йому руку.
- Ні, місцеві, як раз, і поважають святині, або ж бояться зачіпати могили, тут аби заїжджі не поцупили.
Коли Максим вже збирався додому, то вирішив завернути до місцевого архіву. Йому вкрай було необхідно знайти, хоча б якусь зачіпку, про те дивне поховання. Хоч капітан і думає, що тут все ясно й залишилося тільки вислідити й спіймати бандитів, проте для Максима ще залишилася купа питань. Його непокоїло, чого «копачі » так швидко знайшли могилу. Чи не в архівах вони розшукали план? Чи не було в них помічників? Не може бути, що в грабіжників таке фантастичне везіння?
Коли молода співробітниця винесла йому купу запилених папок, Максим пожалів, що попросив старовинні документи. За величезною стопкою паперів, дівчини, майже, не було видно. Вона стояла посеред залу, шукаючи очима, хто ж замовив таку кількість документів? Їх погляди зустрілися. Дівчина ледь тримала важку ношу, яка погойдувалася перед її носом. Ще мить, і пачка документів розсипалась би по підлозі. Максим із блискавичною швидкістю кинувся до бібліотекарки й вихопив папери.