Примари Пустомитського болота
- Автор: Тибель Василь
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Примари Пустомитського болота». Краткое содержание книги:
Здається, сплановано все і планеті не минути катастрофи, але інколи долю людства змінюють діти. Чи зможуть двоє школярів уникнути смертельної загрози, яку несуть в собі жорстокі змовники? Чи вдасться Миколці і Васильку разом із товаришами змінити долю планети? А почалося все із розритої могили міфічного царя…
Автор — лауреат премії ім. Миколи Лукаша; дворазовий дипломант і лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Коронація Слова» в номінації проза.
- Слухай, може, ми відчинили вхід у царство мертвих?
- А може в пекло? Ходімо звідси! - Потягнув за рукав дільничного, Віктор.
- Ні, чекай! Я повинен розв’язати цей чортів вузол. Дивись, як вони його почистили. Це робота Адмірала і його банди. А цей «хлопець», мабуть був не простаком, бач, яку пишну труну йому відбехали.
- На князя не менше тягне. Але чого в нього хвіст? Може, вовкулака?
- Я це сфотографую і закриємо все назад. Хай учені приїжджають і розбираються. А нам треба знайти цих «археологів». Тоді я згубив слід на болоті. Мабуть, там вони й добро сховали, чи залишили якісь речові докази. - Шок від побаченого в Максима вже пройшов і він був готовий до активних дій.
- Я не полізу більше туди. - Благально глянув на дільничного, зблідлий помічник.
- Добре, я сам…
Максим зіскочив на плиту, витяг фотоапарат і заходився клацати. Потім взяв за край полірованої кришки й спробував її пихнути. Кришка залишилась на місці. Він ударив кулаком, - той же результат. Максим підняв із піску, стріпнув і одів шапку.
- Дивно, поховання дуже старовинне, а всілякі механічні штучки. Тут навколо звичайного каменю не побачиш, не те, що такого. Базальт на фундамент під хату, я возив аж за сто п’ятдесят кілометрів звідси.
- А це, і не базальт, і не граніт, Дивовижний камінь.
- Шкода ми не спеціалісти в цьому.
- Глянь тут кістка якась збоку стирчить. Велетенська яка і вся вкрита насічками.
- Може то був ключ і бандити забули його забрати? Схожа на музейну рідкість. Треба забрати і пробити її по каталогу вкрадених речей. - Максим вийняв із бокової стіни саркофагу жовту кістку. Вона була така велика, що не влазила його в сумку. Він перев’язав її ременем від планшетки і почепив собі до боку.
- А, цей тартар[7], якось треба закрити - Максим потер блискучу пластинку на саркофазі, хотів повернути рельєфну ящірку на попереднє місце, але вона не піддавалася. Тоді він повів пальцем по барельєфу і натиснув на позолочену корону. Кришка рушила з місця й плавно стала в попереднє положення. Старший лейтенант аж відсахнувся.
- Чортівня якась. - Він знову звів фотоапарат. Яму освітив фотоспалах.
- А тепер присиплемо, як було. Поки науковці з Києва приїдуть, то місцеві хлопи камінчика не залишать – все рознесуть.
Детективи замаскували знахідку.
- Вертаймося до мотоцикла й на болото! Вони, майже, бігом покинули неприємне місце. До кінця дня старший лейтенант із помічником досліджували всі дороги по напрямку болота. Вони об’їздили всі лісові стежки – та марно. Злива зробила своє діло – всі сліди змило.
- «Треба розпитати в тих пастушків. Мені здається, вони знають набагато більше ніж розповідають, - розміркував дільничний. - І сьогодні ж, роздрукую фотознімки. Без них мені в районі не повірять. А взавтра поїду в місто і, обов’язково, доповім про все начальству».
Уже вечоріло, коли торохтливий і закіптюжений мотоцикл із двома слідопитами вкотився в село.
- Калина припала до вікна своєї хати й з-за фіранки, поглядом проводжала запилених поліцейських.
Розділ 15. Нічна рибалка
Вечоріло. Останні корови, ремигаючи і подзенькуючи дзвінками, повертались з пасовиська. На болоті, за селом голосно райкали жаби. Десь в траві, під ногами сюркотіли цвіркуни. Було тепло й, навіть, трохи парко. Вечірня прохолода ще не остудила гарячий літній день, але в повітрі вже було здорово.
Назустріч череді корів їхали троє хлопчаків на велосипедах. Ровери[8] підскакували, подзенькуючи дзвониками, на стежці витоптаній худобою. Багажники веломашин були нав’ючені рибальським спорядженням. Велосипедна валка рухалася у напрямку лісу. Усі троє, добре нам знайомі шукачі пригод: біляву, русяву й каштанову чуприни підсвічувало передзахідне сонце.
- Як це тебе мати відпустила на ніч рибалити? – допитувався веснянкуватий у свого друга.
- Я сказав, що з нами Мишко й їдемо на Піщане озеро.
- Я то, промовчав. Сказав, що поїду до бабусі, у Грушівку, на два дні.
- А Надійка не видасть?
- Скажу, що побрехеньки розпускає. А взавтра й до бабусі заїду.
Попереду всіх, мовчки, їхав русявий. Він був найстарший і відчуття відповідальності за цю невеличку групу відбивалося на його обличчі.
7
Тартар – одна із назв пекла
8
ровери(діал.) – одна із назв велосипедів