Примари Пустомитського болота

- Добре, вибач! - Поплескав по плечах друга, Василько. - Я знав, що ти не здрейфиш. Тоді слухай. Хлопці, навперебій стали розповідати Мишкові, свої пригоди на болоті. Той тільки скептично відмахувався.

- Та ну вас, казки якісь плещете.

 Василько не витримав і дістав із кишені золоту монету із зображенням ящірки.

- Глянь, а таке ти бачив? А ще, Професор дав нам «Каменя», що світиться. Той світляк Миколці відмітину на долоню поставив. Ти вже бачив той напис. Правда, хтось поцупив у нас «камінець» зі сховки і поніс сюди на болото, ми бачили велетенські сліди. Ми повинні той камінь відшукати.

- А що ваш Професор, відшукав такий скарб і за одним камінцем жалкує?

 Мишко із зацікавленням, став розглядати монету.

- Відай ще загубиш! – Василько забрав монету і заховав назад до кишені.

-  Той «камінь» магічний, так казав Професор.

- А де ж ваш хвалений Професор, чого не допомагає шукати «каменя»?

- Він був поранений, в нього стріляли бандити. Ми навіть не знаємо, чи він живий?

- А тих бандитів, про яких розповідали, не боїтеся? Раптом вони теж сюди повернуться? – єхидно запитав Мишко, йому якось і досі мало вірилося в розповіді друзів.

- Тю, дурний, вони давно в місті. Ми там їх бачили. Та й після того, як їх затягло в трясовину, навряд сюди їм захочеться повертатися, - запевнив його Василько.

- А скарб, якщо вони не встигли його забрати?..

- В ночі вони все рівно сюди не сунуться, а на ранок ми вже будемо вдома. Та й хто краще за нас знає дороги, хай спробують впіймати.

- Добре, їдемо! До ночі треба ще поставити курінь. А щоб задарма часу не гаяти, порибалимо.

 Хлопчаки повернули в сторону, де чіпляючись за верхівки дерев, сідало сонце й покрутили педалі, їдучи наввипередки.

  В цей час, на незначній віддалі від групи велосипедистів, пригинаючись до руля свого «Орлятка», їхала, намагаючись не відстати від хлопців, кирпата дівчинка. Одіта в захисний плямистий костюм,  голову її прикривав такий же плямистий  капелюшок, з під якого виглядали тугі косички. Дівчинка вже добряче втомилася, але відставати від рибалок не збиралася. Ті, так були зайняті розмовою, що не помічали переслідувачки.

Майже в сутінках, ватага велосипедистів виїхали на ледь помітне, закинуте посеред болота шосе. На небі вже зійшла перша зоря, коли хлопці вибралися на острів посеред баговиння. Вирішили облаштувати табір на острові й тут заночувати. Болото виглядало похмурим і загадковим у присмерках.

 Було враження, що саме з темної води Чорного озера,  висунув своє бліде лице повний місяць. Навіть жаби вляглися спати - перестали крекотати й тільки настирливі пискливі комарі не давали спокою.

  Хлопці заходилися майструвати куреня з гілок і очерету. І тут, у розпал будівельних робіт, до них долинув розпачливий крик. Друзі завмерли, спини їм обдало холодом жаху.