Примари Пустомитського болота
- Автор: Тибель Василь
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Примари Пустомитського болота». Краткое содержание книги:
Здається, сплановано все і планеті не минути катастрофи, але інколи долю людства змінюють діти. Чи зможуть двоє школярів уникнути смертельної загрози, яку несуть в собі жорстокі змовники? Чи вдасться Миколці і Васильку разом із товаришами змінити долю планети? А почалося все із розритої могили міфічного царя…
Автор — лауреат премії ім. Миколи Лукаша; дворазовий дипломант і лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Коронація Слова» в номінації проза.
- Що б це могло бути ? – Зацокотів зубами Миколка. Усі завмерли й почали вслухатися в тишину.
- Хлопці!!! – пролунало з боку шосе. – Де ви хлопці?!
- Чи не Надійчин це голос?
- Перестань, звідки вона тут взялася?
- Це болотній дух, нас заманює в трясовину!
Перелякані товариші стояли й перешіптувалися.
- Васильку! Мишко! Миколко!– пролунало звідти із залишеного хлопцями болотного шляху.
- Зараз, я гляну! - Василько швидко видряпався на невелику похилу вільху.
- Так і є, ця зараза нас вислідила й лізе по наших слідах.
- Давай відлупимо й хай вертає додому, - Миколка був налаштований войовниче. - От вчепиться, як реп’ях, ніде від неї не сховаєшся.
- Ви, що хлопці, як вона вночі додому дорогу знайде. Заблукає чи в трясовину влізе. Тоді ми будемо винні.
Мишко взяв найбільшу палицю й, промацуючи нею у багні стежину, пішов назустріч Надійці. Та постійно збивалася з дороги й до колін провалювалася в багнюку, штовхаючи поперед себе велосипед. Ще б трохи й вона влізла б у твань, яку вже зміряв Миколка, того злощасного дня. Та Мишко вчасно підійшов і направив дівчинку на стежку. Він дав ляпанця сестрі, мало не збивши з неї капелюха.
- Чого ти за нами пішла? Я ж казав сиди вдома. Мама як дізнається, що ти з нами, влетить і мені й тобі. Треба було тут тебе залишити, щоб знала…
- А чого ви мене обдулили? Казали, що вланці підете, а самі чкулнули на великах.
- Ходи сюди, обсохнеш! - Трохи пом’якшив гнів Мишко.
Рибалки вже розпалили вогнище. Полум’я затріскотіло й знялося до верху, розганяючи пискливих комарів і мошок. Велосипеди сперли на вільху, а з рюкзаків зробили столик. Хлопці насуплено дивились на Надійку. А вона хитро мружилася й підставляла до вогню вогкі штани, з яких парувало.
- Дивись не спали, а то без штанів тебе комарі спечуть, - буркнув Миколка.
- Е – е – е! – Висунула язика дівчинка й гордо відвернулась від Миколки.
- Не зачіпай її, - втрутився Василько. - Тут ми повинні держатись купи, а не сваритися. Раз прийшла, хай сидить.
Відчувши підтримку, дівчинка стала впевнено облаштовуватися біля вогнища. Мишко, взяв вудлище, відійшов до відкритої води й закинув наживку в невелике озерце. Риба тут клювала не дуже, проте хлопець, скоро, впіймав декілька карасів.
- А що ви будете їсти? – запитала Надійка, підкладаючи галузки до вогнища. Василько вдарив себе по лобі.
- Як же я забув. Усе взяв, а про їжу забув. Миколка в тебе щось є.
- Ні, я якось не подумав.
- Я так і знав! – Василько гарячково порпався в торбині.
- Щоб ви лобили без мене? – Надійка дістала зі свого рюкзака невелику каструльку із прив’язаним до вушок дротом, вийняла пластикову пляшку з водою, підвісила, на рогачах, над вогнищем каструлю, налила з пляшки води й за кілька хвилин вже кипіла юшка. Надійка діловито чистила картоплю.
- Мишко, вкидай сюди свої карасі!
- Може, я їх ще й почищу!
- І то, правда. – Усі розсміялися.
Над острівком розносилися пахощі свіжої рибної юшки.
Здавалось, навіть жаби стали принюхуватися, так пахнуло довкола. Над болотом нависла тиша.
Хлопці посідали навколо саморобного казана й тільки ложки постукували по емальованих, залізних боках посудини. Димок мирно піднімався вгору. Їли мовчки.
Раптом Надійка поклала ложку й вилупилася кудись на болото. Поволі волосся в неї на голові, разом із косичками, стало підніматися. Вона відкрила набитий юшкою рот, щоб щось сказати, та тільки змогла мукнути й показати рукою в сторону, де сходив місяць. Хлопці, здивовано, повернули голови.
- Ч-ч-чорт, тікаймо! – запинаючись вигукнув Василько. Хлопці зірвалися з місця й кинулися щодуху в зарослі острівка.
По болоті, в світлі повного місяця, шльопаючи по воді здоровенними лапищами, йшла велетенська істота. Її очі, із сутінок, світилися зеленкуватими вогнями.
Розділ 16. Багаті постояльці
- Я хоч жінка самотня, але раду й не таким дам, тому руки не розпускайте! – Калина відштовхнула набридливого залицяльника й, взявши біля печі рогача, відійшла в куток.
- Не сердься, Калинонько, сядь із нами, випий! - Продовжував чіплятися кульгавий, але господиню вже не займав.
- Дякую, я вже повечеряла. А будете приставати, то забирайтеся, звідки прийшли!
- Адмірале, добра в неї горілка. - Зуб, булькав із бутля в стакани самограєм[9], не звертаючи уваги на Адміралові залицяння. Під оком в нього світив добрячий синець.
- Калино, ти повинна нам допомогти! – перейшов на дружній тон Адмірал.
9
самограй – алкогольний напій виготовлений в домашніх умовах