Примари Пустомитського болота

Так просидів Тур до опівночі. А після опівночі,  він побачив чудовисько болотне. Від одного погляду  його кров захолола в жилах молодого князя. Яким не був хоробрим князь, та не міг зрушити з місця, ноги приросли до землі. Все ж зібрався всю свою мужність, і крикнув князь не людським голосом, і побіг у сторону западні. Сам перескочив на другий бік, а чудовисько впало до ями. Тут прокинулися дружинники, і натягнули луки, щоб убити звіра. Та заплакало чудовисько як людина, стало благати й умиватися сльозами. А була то принцеса люду болотного –«кряків». Пожалів її Тур і відпустив із Богом. За, що князь «кряків» заключив з Туром довічну угоду про мир. Болотне плем’я ділилось із князевим народом рибою й живністю озерною, у замін князь заборонив рибалити й полювати на болотах. Закріпили угоду десятком возів хліба. За це вдячний князь болотного люду насипав Снежкову гору із замком на вершині й подарував Туру, а внизу збудував вхід в лабіринт підземний...»