Примари Пустомитського болота

- Та ми враз, відкрутимо йому голову! – вимовив Зуб, наливаючи собі чергову стограмівку.  

- Та не треба вже так, просто налякайте, або попросіть щоб відчепився. - Калина вже не була рада такому повороту розмови.

- Мовчи, бовдуре! Таке, менти нам не простять. Треба дати йому пару цих золотих цяцьок. Я ще не бачив лягавого, щоб відмовився від оцього. Ги-ги-ги! – Вишкірившись Адмірал, дістаючи із карману жменю золотих монет. Він розсипав їх на столі. – Що скажеш, Калино? – звернувся до враженої газдині. У тої аж подих перехопило від такої кількості золота. Адмірал криво посміхнувся, задоволений справленим на Калину враженням і налив подільнику. - Пий, Зубе, бо взавтра нам треба йти на болото!

- Я не піду! - замахав руками Зуб. Шрам на лиці, після випитої горілки, в молодика почервонів, від чого вигляд його став ще страшнішим.

Адмірал навіть позадкував, коли розгніваний Зуб підвівся із-за столу.

- Не піду на болото й крапка! Там чортяка живе.

- Що ви таке проти ночі плетете? – Перехрестилася до образу Калина. - Ну й чоловіки пішли, ще  й пляшки не допили, а вже чорти ввижаються.

- Я, для твого чорта, ось що приготував.

Кульгавий дістав із кишені чорного блискучого, з посіченою коричневою ручкою, пістолета. Жест був розрахований, щоб ще більше вразити господарку.

- Йо-й! - Калина була настільки налякана, що  позадкувала до іншої кімнати й закрила за собою двері.  Зуб тільки скептично глипнув із-під п’яних брів.             -

 - Ну й що? Ти й тобі палив, його ж кулі не беруть.

- Тю, бовдуре. У мене тоді набої закінчилися. Та й ти так по ямах гнав, що я не міг вцілити. Але на цей раз у мене є й срібні кулі - в Ахмеда дістав. – Кульгавий дістав із кишені пачку блискучих набоїв.

- Тепер шкуру цього чорта додамо до скарбу. Ох, Зубчику, розбагатіємо! - Поплескав по плечу п’яного товариша, Адмірал.

- Не піду і крапка! - Зуб навідріз відмовлявся йти з Адміралом.

- Підеш, інакше я й твою шкуру здам. А все інше скормлю тій мохнатій потворі. Чи гуманоїдам, хай розбирають по частинках. Ги-ги-ги! - 

 Він виставив на загальний огляд  всі свої вставні зуби, а потім раптово  змінився в лиці й стукнув рукою по столу. Кулі підскочили вгору, а кілька  скотилося на підлогу.

-   Хватить лірики. Підеш і баста!

- Про що це ви, так сперечаєтесь? – Калина повернулася несучи нову пляшку. Їй прийшла блискуча  ідея, поритися в кишенях цих щедрих клієнтів, тому горілки вона не шкодувала.

- Не твоє діло! - гаркнув п’яний і розгніваний Зуб.

- Більше поваги до дами! - Ляснув його по голові Адмірал.

- Пийте, закусуйте! А де це ваш Професор? Усе шукає скарби, а може вже знайшов?

- Найшов, та не дуже хотів ділитися. А тепер жабам лекції читає. Ги-ги-ги! –  кульгавий перехилив повну  склянку, тепер він уже був у доброму гуморі й пив чарку за чаркою.

 - Я казав тобі, беремо золот-т-то й втікаємо-о-о. И-к-к!  А тобі цей «мокряк» потрібе-е-ен, та ще залізяка лет-т-тюча? И-к-к! – Зуба вже добряче розвезло, слова в нього запліталися десь поміж зубами – він гикав.