Світ не створений
- Автор: Лаюк Мирослав
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-575-9
- Переводчик: Мирослав Лаюк
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Світ не створений». Краткое содержание книги:
Аліна запливла з отаманом на середину річки, вона голосно дискутувала з ним, розмахувала руками. Течія повільно і плавно несла човен вниз. Ну й зараза ця течія!
Я пробував з Аліною зустрітися віч-на-віч, але вона уникала мене. Зранку я отетерів, під обід засмутився, після обіду — розгнівався.
Увечері приліг на гарячу траву і (не знаю, звідки вони взяли таку добру каву?) випив ще горня, що зовсім мені не впливало на сон. І дивився на Персеїди. Щороку Земля проходить через хвіст комети Свіфта — Туттля, і люди на землі можуть бачити метеорний дощ, загадувати бажання. Я теж загадував, я нарахував 47 падінь. І всі мої 47 бажань були про одне.
Вони сиділи коло вогнища і щось говорили. Я бачив, як він стеблинкою лоскоче їй обличчя, а вона роздратовано відмахується. А далі — кричали одне на одного. Потім знову говорили спокійно. Після — знову сварилися. Моя радість зростала після кожної дрібної помилки, яку робив Артем. Я бажав, щоб він показував сьогодні найгірше, на що здатен.
Вони кричали одне на одного, а я чув прекрасні оперні співи — зірки падали під крики, зірки благословляли мою радість.
І це сталося: Аліна копнула вогнище, порозкидала надгорілі дрівця, припаливши трохи трави. Артем схопив її за руку, але вона одразу вирвалася й побігла до коней.
— Ну і їдь! Гарантую, що доберешся до Катеринослава й повернешся, як миленька.
— Я їду у саме Гуляйполе! До Батька Махна!
Я схопився і побіг до неї.
— А ти куди? — крикнув Артем.
Дійсно — а куди я? Я — за нею: у Гуляйполе, у Катеринослав, у Рим, у Вашингтон, у Стамбул, у Монтевідео…
— Спи давай! — сказав він. — Зранку ця кокетка буде тут, як штик. Ми вже проходили цей номер. Завтра — буде отут, біля мого чобота!
…Ні, не буде.
Пластилінова смородина (2016)
Будинок галериста Давида Борояна наштовхував на думку, що мистецькі твори, якими він завідує, зроблені з нафти, медпрепаратів і благородних металів. Звісно, трапляються твори мистецтва з таблеток та ампул, сумішей вуглеводнів і золота. Але, якщо бути відвертим, твори мистецтва бувають, говорячи неметафорично, й зі справжнього лайна. Причому коштують, як золото.
Ніби холодильник серед лісу, білий бездахий будинок не обійшовся без дизайнерського втручання. Спочатку масивні малопомітні на всьому білому двері. Далі — акцент: кремові півонії у кришталевих вазах. Потім — білі сходи, другий поверх. Ну і два білі коти, на яких важко не наступити, але Інна вчасно відвела ногу. Лінивих тварин ображали дуже багато разів, однак вони все одно лежали під ногами, навіть не кричали нормально по-котячому, а крізь зуби мляво підвивали. Інна зайшла в простору білу кімнату. Важко було навіть помітити стільчик, щоб на нього сісти, — і тут все біле. Сам Давид, дрібненький качок, цьому будинку пасував не дуже.
— Інно! Нарешті бачу живу Інну! Виглядаєш як все золото скіфів! — блищав, мов причинні місця на металевих статуях на площах і в парках, нагельований галерист.
— Давиде! Навіть не знаю, як тобі дотепно відповісти!
— Це дуже дотепна відповідь: «Не знаю, як дотепно відповісти». Знайомся, — і їй довелося, крім давньої подруги Олександри, запам’ятати ще два обличчя з іменами, про які вона вже чула, навіть знала їхні роботи.
Ці три імені, що значилися в кількох каталогах і висіли на кількох стінах, прийшли до Давида швидше за Інну, а одне з них уже було навіть трохи прихмелене.
— У тебе такий дім!
— Я сам його придумав! Вирішив спробувати себе як митець.
Він, звісно, нічого не придумав. Він навіть не вмів букета вибрати.
— Але тут ще все не завершено. Хочу на подвір’ї зробити озеро, і щоб там лебеді плавали. Чорні лебеді! Замовив їх аж з Азербайджану, — (нічого він не замовляв, а купив в Україні, знайшовши за першим лінком в інтернеті). — Недорогі, по дві тисячі доларів за штуку, — (насправді по чотириста).
З будинку виднілося багато міста, але явно не найфілейніші його частини. Спочатку впхалися зеленуваті грубі акації, листя ясенів із запахом застояного поту. Уже потім — далекі труби промзони, обгризені качани хмарочосів… Вітер піднімав із землі й смітників поліетиленові упаковки й грався ними, підкидав, ловив, як деякі батьки підкидають і ловлять (або не ловлять) дітей. Один з пакетів прибився до вікна будинку-паралелепіпеда, ніби прозора медуза.