Світ не створений

Так, Інна вже бувала неподалік Кирилівської церкви, що проглядала крізь гілля. Восьмирічна дитина сиділа на бетонному блоці біля таблички, яка сповіщала, що тут історико-культурний музей. Мама Віра пішла на співбесіду, в контору неподалік. Вітчим Сергій поїхав на конференцію до Вільнюса. Мала сиділа на лавці, чекала, гралася пластиліном. Настав вечір. Інна зліпила автобус. А потім в автобус сіла. Вона знала, як добиратися, хоча їй не дозволяли цього робити. Вона приїхала додому, по дорозі зліпивши песика. Попросила в сусідки запасний ключ. Удома Інна зліпила їжу. А потім знайшла в холодильнику смажену з яйцем картоплю. Мама прийшла під ранок, брудна й трохи протверезіла — їй не дали роботу. І тоді Інна вперше з’єднала всі кольори пластиліну і зліпила кульку «Ніщо».

…А може, нікого вже не треба пробачати? Може, пошук любові — марна трата часу, коли не зміниш уже нічого? Одного дня ти запитаєш: чого ця сумка така важка, розкриєш — а там нічого. Ти запитаєш, чого ця куртка така важка, так давить на спину — знімеш, але легше не стане. Ти сядеш (хто це ззаду підійшов і тисне тобі на передпліччя?), озирнешся — а там нічого. Незнайдена любов, незнайдене розуміння і незнайдене прощення будуть тиснути. Боже, що може бути банальнішим за образу на тих, хто тебе створив? І яка кривда з їхнього боку може бути більшою за ту, що вони, не запитавши, дали тобі життя? Як і — який вчинок може бути величнішим?

Іннине мистецтво було глибоко біографічним. Вона планувала об’їхати всі місця, пов’язані з її матір’ю. Іннине мистецтво було глибоко біографічним, а тому у фіналі вона очікувала чогось значно більшого, ніж просто полегшення через завершення твору. Вона чекала, що всі шляхи зійдуться.