Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна

Борода моя відросла до грудей, волосся теж було нівроку довге. Попервах мене постійно мучив голод, та потім апетит притупивсь. Іноді, коли різко зводився на ноги, паморочилося в голові.

Здатність бачити поверталася до мене у нічних жахіттях, а коли прокидався, мучив біль од безсилої люті.

Однак трохи згодом розмірковування дещо віддалилися від тих подій, що спричинили мій нинішній стан. Мені вже починало здаватися, що це відбувалося не зі мною, а з кимось іншим. І, зрештою, в цьому був якийсь резон.

Я втратив багато ваги. Коли думав про себе, уява малювала блідого і худого, як смерть, чоловіка. Кілька разів мені хотілося розплакатися, проте навіть такої змоги був позбавлений. Щось погане сталось зі слізними протоками. А взагалі, мене жахало, що людину можна довести до такого стану.

Якось хтось легенько пошкрябав у двері. Я не звернув на це уваги.

Тоді пошкрябали знову, та я вперто мовчав.

А потім почув, як хтось, немов запитуючи, прошепотів моє ім'я.

Підійшовши до дверей, я озвався:

— Так...

— Це я, Рейн, — проказав невидимий гість. — Як ви там?

У відповідь я засміявся.

— Чудово! Просто чудово! — відказав йому. — Кожен вечір — біфштекс і шампанське, молоді танцівниці... Боже мій! Невже не розумієш, що й до чого?

— Мені дуже шкода, що нічим не можу вам допомогти! — мовив Рейн, і я розчув у його голосі щирий біль.

— Та знаю...

— Я б неодмінно щось зробив, якби мав змогу, — запевнив Рейн.

— І це знаю...

— Я приніс вам дещо. Ось, тримайте...

Кілька разів легенько рипнуло віконце внизу дверей камери, прочиняючись усередину.

— Що там? — поцікавивсь я.

— Трохи чистого одягу, — почав пояснювати Рейн, — три свіжі хлібини, головка сиру, яловичина, дві пляшки вина, блок сигарет та купа сірників.

Мої слова від розчулення застрягали у горлі.

— Рейне, дякую. Ти справжній друг. Але як ти зміг усе це пронести?

— Я знайомий з охоронцем, котрий чатує сьогодні. Він триматиме язика за зубами. Цей хлопець у великому боргу переді мною.

— Ну, один його донос — і всі борги перед тобою списані, — сказав я Рейнові. — Звичайно, я безмежно тобі вдячний, але більше сюди не приходь. Хоча ніхто не здогадається, що ти тут був. Можеш повірити, заховаю всі сліди.

— Як би мені хотілося, Корвіне, щоб усе було зовсім інакше...

— Цілком з тобою згідний. Дякую, що не забув про мене, коли вам навіть думати про це не можна.

— То не так уже й важко, — сказав Рейн.

— Скільки часу мене тут тримають?

— Чотири місяці та десять днів.

— А що нового в Амбері?

— Ерік при владі. Оце, власне, і все.

— А де Джуліан?

— Джуліан та його бійці повернулися до Арденського лісу.

— Чому?

— Віднедавна там почали з'являтися з Тіней якісь дивні тварюки.

— Зрозуміло. А як Каїн?

— Каїн досі в Амбері, живе для свого задоволення. П'є, гуляє — ніщо інше його не цікавить.

— А Джерард?

— Він адмірал, командує всім флотом.

Не без полегші я зітхнув. Було в мене побоювання, що Ерік, так або інакше, пригадає Джерардові його відступ під час мого морського походу.

— А що чути про Рендома?

— Під домашнім арештом, сидить у своїх апартаментах.

— Що? І до нього дісталися?

— Еге ж. Він прийшов Лабіринтом у Ребмі, мав при собі арбалет. І перш ніж Рендома взяли, він устиг поранити Еріка.

— Он як? Чому ж тоді його не вбили?

— Ну, тут подейкують, що він одруживсь із придворною дамою з Ребми. А Ерік не хотів давати їм жодного приводу до чварів. Мойра — могутня правителька, і люди говорять, що нібито Ерік хоче запропонувати їй стати його королевою. Плітки, звичайно, але щось у цьому є.

— Так, — погодивсь я.

— Ви їй подобалися, це правда?

— Щось таке було... А ти звідки знаєш?

— Я був там, коли оголошували вирок Рендому. Мені вдалося перекинутися з ним кількома словами. Леді Віалла заявила, що вона — його дружина, й попросила, аби її кинули за ґрати разом з ним. І Ерік ще досі не знає, як відповісти.

Я подумав про ту сліпу дівчину, яку не бачив та ніколи не побачу, й мені стало дивно.

— І давно це все сталося? — поцікавивсь я.

— Гм-м-м... Тридцять чотири дні тому, — відповів Рейн. — Це було тоді, коли з'явився Рендом. А рівно через тиждень Віалла попросилася до свого чоловіка.

— Мабуть, це дуже дивна жінка, якщо вона по-справжньому кохає Рендома...

— Мені теж так здається, — погодився Рейн. — Хоча ніколи не бачив пари, дивнішої, ніж вони.

— Якщо зустрінеш його знову, перекажи йому від мене вітання і моє співчуття.

— Неодмінно.

— А як почуваються мої сестри?

— Дейдра і Левелла залишаються в Ребмі. Щодо леді Флорімель, то Ерік наблизив її до себе, осипав ласками, й тепер вона — поважна пані при його дворі. Куди поділася Фіона, не знаю.

— Про Блейза нічого не чути? Я чомусь упевнений, що він загинув.

— Він не міг не загинути, — погодився зі мною Рейн. — Але тіла його так і не знайшли.

— Що Бенедикт?

— Як завжди, ні слуху, ні духу.

— А з Брандом що?

— Теж нічого не чути.

— Отепер ніби все, пройшлись усім родинним деревом у його теперішньому вигляді. Як у тебе з баладами, написав щось нове?