Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна

Упало ще три Ерікових воїни, ми піднялися на чотири сходинки. Потім шугнув донизу той, який був на вістрі нашої атаки, й один східець ми втратили.

Вітер з моря дув холодний, пронизливий, біля підніжжя гори починали збиратися птахи. Крізь хмари проблиснуло сонце: Ерікові було явно не до погоди, коли ми опинилися в нього під носом.

Піднялися ще на шість сходинок і втратили одного бійця...

Це було якось дивно, і сумно, і дико...

Блейз стояв переді мною, і незабаром настане його черга. А якщо він загине, тоді вже моя.

Перед нами залишалося шестеро воїнів.

Десять східців...

Потім лишилося п'ять.

Ми просувалися далі, повільно, немов черепахи, й на всіх східцях, які я бачив, червоніла кров. І яка ж тут мораль?..

П'ятий воїн уклав чотирьох, перш ніж загинути самому, якраз на зиґзаґоподібному повороті.

Уперед — і вгору... Третій фехтував двома мечами, він бився завзято, як справжній фанатик, переконаний у власній правоті. Перш ніж загинути, встиг укласти трьох бійців Еріка.

Наступний був або не такий завзятий, або не дуже вправний у володінні мечем. Той загинув одразу, і тепер перед нами залишалося двоє бійців.

Блейз витягнув із піхов меч, і вкрите філігранню лезо весело засяяло на сонці.

— Ось-ось, брате, побачимо, що вони можуть зробити проти принца Амбера!

— До мене черга, сподіваюся, не дійде? — сказав я, і Блейз коротко реготнув.

Його черга настала, коли до вершини залишалося близько чверті дороги.

Блейз різко рвонувся вперед — і боєць, який стояв перед ним, каменем ринув донизу. Другому брат прохромив горло вістрям, третього оглушив, з розмаху опустивши плазом меч йому на голову, та жбурнув його вниз. Четвертий спробував опиратись, однак і він протримався недовго.

Я, з мечем напоготові, не зводячи з Блейза очей, ішов за ним.

Мій брат був невідпорним, таким я його ще ніколи не бачив. Він рухався, неначе вихор, що змітає всі перепони, а меч його виблискував у світлі сонця, мов живий. А бачили б ви, як розліталися з-поперед нього ворожі бійці! Авжеж, Блейз далеко не ангел, як і будь-хто з нас, але він того дня проявив себе справжнім принцом Амбера. «Як довго ще зможе протриматися Блейз?» — хоч-не-хоч почав міркувати я.

У лівій руці Блейза був кинджал, і брат із брутальною несамовитістю орудував зброєю, опиняючись сам-на-сам із суперником. Залишився без кинджала, коли той застряг у горлі одинадцятої жертви.

Низка воїнів, які протистояли Блейзові, здавалася нескінченною. Мабуть, вона тягнулася аж до вершинного майданчика. Дивлячись на Блейза, я щиро вірив, що до мене черга так і не дійде. Був майже впевнений у цьому.

Ще три ворожих воїни полетіли мимо мене донизу, і ми вийшли на рівненький п'ятачок, де сходи знову повертали. Розчистивши майданчик, Блейз почав підійматися далі. Я вже десь пів години приглядав за ним, і весь цей час ворожі воїни гинули один за одним. До мене долинав приглушений благоговійний гомін тих, які йшли за мною. Я вже майже повірив у те, що Блейз самотужки дійде до вершини.

У його арсеналі були всі мислимі та немислимі хитрощі. То він пускав у хід плащ, відбиваючи ним удари та осліплюючи суперника. То ставив воїнам підніжки. То хапав суперника за п'ястки й щосили викручував, і той падав, навіть не встигнувши вступити у двобій.

Так ми заволоділи ще одним майданчиком. На рукаві у Блейза проступила кров, але він усміхався, мов нічого не сталось. У воїнів Еріка, які стояли за тими, що їх наліво й направо косив Блейз, обличчя були попелястого кольору, і Блейзові це явно додавало сил. Гадаю, й моя присутність не кращим чином діяла на ворога, і, бачачи, що, у разі чого, я стану гідною заміною своєму братові, вони нервували.

Їхні страхи росли та сковували їхні рухи. Згодом я дізнався, що їм уже було відомо про битву на морі.

Розчищаючи шлях, Блейз досягнув наступного майданчика, звільнив його від ворогів і продовжив сходження на вершину. Хто б міг подумати, що він зможе стільки пройти! Боюся, мені таке було б не до снаги. Я досі не бачив такої фантастичної фехтувальної техніки та фізичної витримки, якщо не брати до уваги подвиг Бенедикта, коли він утримував перевал над Арденами проти місячних вершників з Генешу.

Тим часом я зауважив, що Блейз, попри всю свою перевагу, починає здавати. Як же його підтримати, замінити, дати йому змогу віддихатися?

Однак наразі я нічим не міг допомогти, тож просто йшов за ним, як тінь, і лише благав долю, щоб наступний удар не став для нього останнім.

Я знав, що сили покидають його тіло. Від того місця, де ми зараз були, до вершини залишалося не більше сотні футів.

І раптом я відчув, що Блейз став мені близьким, як ніколи. Він не просто був братом — він бився заради мене. Я сумніваюся, що Блейз мав сильну впевненість у перемозі, однак він продовжував битися... щоб у кінцевому підсумку розчистити мені дорогу до престолу.

Він убив ще трьох супротивників, але меч його рухався з кожним разом повільніше. Дійшовши до четвертого, він бився добрих п'ять хвилин, перш ніж порішив і його. Я вже не сумнівався в тому, що наступний суперник буде для Блейза останнім.

Однак цього не сталося.

Коли Блейз дав раду і з тим, я перекинув меч із правої руки у ліву, правою ж витягнув із піхов кинджал і метнув його.