Її ім’я було Татьяна
- Автор: Суворов Виктор
- Язык: украинский
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Її ім’я було Татьяна». Краткое содержание книги:
За шість років Недєлін отримає звання Головного маршала артилерії, ще за рік загине на космодромі під час вибуху ракети 8К64.
За два десятки років генерал-лейтенант Леонід Ілліч Брежнєв, прорвавшись на вершину, пропустивши звання генерал-полковника, присвоїть собі звання генерала армії, ще за два роки — Маршала Радянського Союзу.
До речі, про Брежнєва. У деяких наших вождів почуття гумору таки є. Безсумнівним лідером у цьому питанні був, зрозуміло, товариш Сталін. Поки маразм не підкосив Брежнєва, він теж цінував жарт і сам умів жартувати. 1964 року, поваливши Хрущова, Брежнєв захопив головну посаду Радянського Союзу. У верхах розігнано всіх, хто колись виступав проти Брежнєва. Правда, вже не розстрілювали. Просто виганяли з верхніх щаблів. І товариш Суслов вирішив уточнити: з яким формулюванням гнати?
Брежнєв, не довго думаючи, мовив: «За недбалість».
7
У грудні 1953 року відбувся суд. Ясна річ, закритий. Головою був Маршал Радянського Союзу Іван Степанович Конєв. Він особисто зачитав смертний вирок Маршалу Радянського Союзу Берії, генералу армії Меркулову, генерал-полковникам Гоглідзе і Кобулову, генерал-лейтенантам Влодзімірському й Мешику, Надзвичайному і Повноважному послу Деканозову.
Генерал-полковник Батицький власноруч розстріляв Маршала Радянського Союзу Берію.
У червні 1953 року Булганін і Хрущов руками Жукова, Конєва, Недєліна, Бірюзова, Москаленка, Батицького, Брежнєва та інших товаришів здійснили державний переворот. З посади першого заступника Голови Ради Міністрів СРСР і Міністра внутрішніх справ було скинуто Маршала Радянського Союзу Берію. Його було викрито, оббріхано, розчавлено і знищено.
Змову проти Берії я виношу в особливе виробництво. Буде час, до цієї захопливої теми ще повернемося. Зараз тільки зазначаю, що наша країна у своїй історії мала безліч шансів змінити напрямок розвитку в кращий бік. Усі шанси було втрачено.
Маршал Батицький — людина, яка власноруч розстріляла Берію
Одна з можливостей існувала в особі Маршала Радянського Союзу Лаврентія Павловича Берії.
Але нам і тут круто не пощастило.
Ще в часи правління Леніна, Свердлова і Троцького було введено систему, яка давала змогу вождям підкуповувати своїх партійних холопів. Підкуп здійснювали за багатьма лініями.
Вожді вищого рангу жили в Кремлі, товариш Дзержинський — у палаці, який раніше належав найбагатшому мільйонерові Росії. Вождям меншого рангу дозволяли мешкати у квартирах царських міністрів і генералів. У республіканських і губернських центрах житлове питання вирішували за тим самим принципом — кожен цвіркун знай свій припічок: кому палац губернатора, кому купецький особняк, кому поміщицьку садибу.
Партійним лідерам було гарантовано найкваліфікованішу медичну допомогу, зокрема й за кордоном.
Для партійних вождів було відкрито спецсанаторії, спецполіклініки, спецрозподільники, спецресторани. Вожді вміли розважатися. Майбутній викривач Сталіна Федір Раскольников давав бенкет за бенкетом на борту царської яхти «Штандарт» з відповідним такому місцю розмахом.
Серед безлічі способів підкупу був і зовсім уже вульгарний. Називався він — «синій конверт».
Для вождів усіх рангів було встановлено так званий партмаксимум — рівень грошових доходів, який не можна було перевищувати. Отримав більше партійного максимуму — віддай до партійного общака! Нехай населення знає, що на чолі країни стоять пролетарі! Народ і партія — єдині!
Але ж як пролетарському вождю прожити на такі жалюгідні гроші?
Партія знайшла відповідь і на це питання. Раз на місяць кожен вождь отримував синій конверт. Чому саме синій? Тому що одного разу було так установлено. Конверти незабаром стали білими, сірими і коричневими. Та все одно так само називалися синіми.
У конвертах були грошики.
Залежно від рангу.
На ці грошики партмаксимум не поширювався. У жодних деклараціях чи відомостях про ці гроші не зазначали. Це був справжнісінький хабар. Однак це не нижчий давав хабар вищому за рівнем ієрархії, а навпаки. Цим досягали монолітної єдності партійних рядів.
Після смерті Сталіна Берія і Маленков прийняли рішення про скасування системи синіх конвертів.
Тим самим Берія сам собі підписав смертний вирок і забезпечив посмертну репутацію негідника, садиста й розпусника.