Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу

Бугай теж не з ченців-стовпників, одразу цікавість до мене втрачає і вирячується на дівчину. Мені тільки того і треба, задкую потроху до вікна Не для того, щоб утекти, а тому, що стілець там стоїть. Такий самий, як той, на якому я Шампаня піднімав. Запам’ятав, що міцний стілець, дубовий.

— Красива, сучка, — посміхається бугай і все дивиться на жінку. А вона губку нижню як прикусить, тут вже і я задивився, хоч мені діяти треба — Красива.

Бугай вже зовсім до мене спиною повернувся, що й потрібно було. Схопив я стілець за обидві ніжки та як пригощу бандита по спині. Інший би ліг, наче колос під серпом, а цей тільки гойднувся. Повертається до мене розлючений.

— Уб’ю гада! — рикає. От у Києві жиди всі дрібні та галасливі, а тут таку гору викохали. Він на мене, а в мене ж у руках дві ніжки зі стільця залишилися. Дубові, зручні. Одною ніжкою нижче пояса зарядив, іншою по голові, і ліг бугай.

— А ти молодець! — це вона вже поруч. Сміється, через лікаря перестрибує і в коридор виглядає.

— Сеня! — чується звідти. А ще кроки чутно, з яких можна зрозуміти, що йде сюди ще один бугай. Що їх, череда чи що?

Я ховаюся при стіні, а Ізабелла повертається до першого бугая, що лежить, наче немовля сповите. Ставить на нього ногу. Відчайдушна дівка! Пам’ятаю, як раз на полюванні в Туркестані командир сусідньої роти ось так став чоботом на голову впольованого кабана Той наче мертвий був, і офіцер вирішив похизуватися перед товаришами. А кабан узяв і гламанув з останніх сил, та так, що прокусив чобіт і пошкодив жили на ногах. Через те офіцер почав кульгати і мусив покинути армію, бо як же він на параді буде?

Оце все думаю, щоб не думати про неї.

— Ти що робиш! — кричить другий бугай, коли бачить потурання товариша з боку красуні. Дурень, міг би замислитися, чого це його товариш на підлозі відпочиває. Але не замислюється і ось уже влягається поруч, бо ніжки дубові досі у мене в руках. Дивлюся я на нього і дивуюся, що ось такий щедрий жид тепер пішов: кожен кулак як велика антонівка. Таким як пригостить, то повік не забудеш.

Можна було б тоді тікати, але мені ж треба було з есерами зачепитися. Та і якось хвоста я розпустив при Ізабеллі цій, не міг і подумати, щоб тікати. Вискочив до коридора. Назустріч мені ще один нападник, уже помірного розміру. Здивувався мені, бо ж я досі голяка, не було часу одягнутися. Він на мене вирячився, а я його кийком Поклав уздовж стінки, він і не охнув. Прокрався до кімнати, де Куровський з Шампанем мене приймали. Заглядаю обережно. Он вони під стіночкою стоять, перелякані. А перед ними якийсь жидок у капелюсі й два бандити з палицями.

— Хочете тут працювати — доведеться платити! Зрозуміли? — каже так нахабно. І щось мені голос його знайомий.

— Ми не з тих, хто платить, — каже Куровський, який намагається з честю триматися перед нападниками.

— А ти хто такий, щоб не платити? Тут усі платять! Всі! Так? — ватажок нападників несподівано лупцює Шампаня, і той гепається на підлогу.

— Я казав, казав, що заплатити треба! — верещить він і хапається за розбитий ніс.

— Рота закрив! — гримає на нього ватажок.

— Ви не знаєте, з ким маєте справу! — каже Куровський.

— Ні, це ви не знаєте! — кричить ватажок, і тут я впізнаю його голос. Та це ж той Фіма, який колись відводив мене до Бєні Кріка, а потім приходив убивати в готель. Оце так зустрілися!

Фіма хапає в одного з бандитів кийок і з ним кидається на Куровського. Той блідий, притиснувся до стінки. А де ж револьвер? А, онде він, на підлозі валяється. Маху дав Куровський, а досвідчений же революціонер. Тепер он тиснеться до стінки, наче кіт перед собаками. А Фіма налаштований войовничо, здається, буде бити і бити сильно. Може операції завадити. А ще Ізабелла на мене дивиться. То доводиться втручатися в ситуацію.

Я кидаю одну з ніжок від стільця, наче в городки граю. Ніжка робить кілька обертів у повітрі й лупцює Фіму по голові. Він падає. Я тієї миті вже біля бандита, у якого в руках залишився кийок Бандит не чекає нападу, він же думає, що в коридорі його поплічники, то моя поява для нього стає суцільною несподіванкою. Не чекав — отримуй. Він гепає на підлогу приблизно тоді ж, коли і Фіма. Я біжу до третього, а той уже тримає револьвер Куровського, який встиг схопити з підлоги. Посміхається, а я дратуюся, бо поліз у бійку, не прорахувавши все. Ніколи так не робив, а тепер пошився в дурні. І нехай би просто так, але ж знаю, через кого. І на чиїх очах тепер доведеться мені ганьбитися.

— Милий! — каже причина моєї помилки, каже так, що бандит у захваті дивиться на неї, вмить забувши про мене. Те, що треба Кийком вибиваю револьвер, а тоді вже додаю бандиту по голові. Наче по барабану вдарив, міцні в них черепушки, але падає-таки.

— Ну, ось і все!

Ізабелла посміхається. І вона таки спокійна! У мене он серце гупає, наче скажене, а я ж умію триматися!

— Вам кранти! Бєня вас на шматки поріже! Ви що наробили! — починає вити з підлоги Шампань.

— Дивіться, хіба не Аполлон? — питає вона у Куровського. Він дивиться на мене.

— Ну, фотогенічєн, подлєц.

— Красивий, як бог! — вона сміється.

Я стою трохи забризканий кров’ю, голий, з кийком у руці, а ногу тримаю на Фімі, який потроху отямлюється й намагається підвестися. Додаю йому по голові, перевертаю долілиць, стаю ногою на спину, щоб він мене не побачив.