Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 1

7.

 раст Ступіньський, пошарудивши в шухлядах із зведеннями — паперами для службового користування, підтвердив Юрасеві передбачення, що пошуки зниклої «графині» триватимуть не тиждень і не місяць. Кожна третя пригода — шахрайство: молода приваблива особа жіночої статі влаштовувалася на роботу в крамницю і полишала її тоді, коли вторговані гроші сягали немалого числа; субтильна студентка наймалася за гувернантку, а потім втікала з родинними коштовностями; жінка, що вдавала багатійку із З'єдинених Держав, проникла в сховища паризького банку і вигорнула у свій ридикюльчик чужі діаманти; знайдений одного ранку голий і нетверезий англійський лорд стверджував, що заснув у ліжку з Шарлоттою Корде[52] (певно, зле знав історію Франції, а кобіта була дотепною).

— Юрасю, така нагода тобі побувати в Люврі! Та нікуди не втече той дідич — дочекається тебе з Парижа! Ще кілька днів, і всі підозрілі «графині» будуть у твоєму записнику.

Та минали тижні, записник потовщав, Ерастові аґенти доповідали про нові шахрайства, але в них не було жодної згадки про з'яву шанувальниці малярства.

«Ні, — міркував Юрась,— певно, в неї щось змінилося на думці, якщо відмовилася від запланованого ґешефту. Можливо, знайшла якогось багатого француза та й залягла на дно? Буду перевіряти всіх: гувернанток, модельок, танцівниць і навіть жебрачок!» Список підозрілих кобіт Ераст забезпечив і гайнув стріляти з обох рук, переслідуючи бандитів.

А Юрась ходив Парижем за вказаними адресами, питався консьєржок, чи не бачили його сестри — такої високої жінки з чорним хвилястим волоссям, кароокої, з «мушкою» на лівій щоці — ближче до вуха. Балакучі консьєржки не вірили його жодному слову, бо давно потиху нашіптували жандармам всі новини і знали спосіб аґентів рознюхувати сліди, але з охотою торочили про мешканців. «Графині» не було ніде — ні серед натурниць Монмартру, ні серед модельок дорогих крамниць.

Юрась пропустив повз вуха, що елегантна мадам винайняла цілий поверх в будинку, але не мешкала там — приходила вряди-годи.

— Друже, це тобі не Львів: тут мало не кожен живе подвійним життям! Так що будь терпеливим! Ось ми ніколи не думали, що такий шанований парижанин, як професор Леон Паліє, кине напризволяще університетську катедру і піде радником з кризових питань зразу в кілька інституцій. Навіщо старому так надриватися задля заробітків? А він же ще й навчав, як вдало збанкрутіти, щоб на цьому ділі добре нагріти руки! Тихий вчений мешкав серед старих меблів і звичок... а щоночі до нього приходило двоє-троє легких жінок. От на що він тратив гроші! А ти кажеш...— повчав Ераст.