Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 1

 арешті Ераст потішив Юрася: таємнича кобіта, яка виглядала на зниклу «графиню», замешкала за адресою: вулиця Сен-Женев'єв, 7.

Нишпорка не гаяв часу. Він прийшов до консьєржки з пакуночком тістечок — та не церемонилася, а зразу ж розгорнула й надкусила повітряну жоржинку збитих білків. Підсолодивши душу, сказала, що мадам виходить рідко, увечері, на вистави. Месьє Андре везе її на авті. Повертаються на світанку і відчиняють браму своїм ключем.

— То, певно, ваша сестра, — примружила очі хитра консьєржка. — Ви питалися минулого разу про «мушку». Так, на лівій щоці...

Юрась мав на руках усі офіційні папери на затримання злочинниці, жандарми в будь-яку хвилю могли прийти на допомогу, але від цього втрачався присмак пригоди, на яку він сподівався, вирушаючи до Парижа. І Юрась зважився на авантуру — він прийшов у притулок для бездомних у Токвілі, де, за словами Ераста, перебував жебрак, який вдавав здивачілого льорда Баскевіля та усім скаржився на старшу доньку Елеонору: дівчина відмовилася від батькових грошей і пішла працювати кравчинею в моднярську крамницю. Наглядач притулку повірив, що Юрась — нишпорка, найнятий для пошуку втіклого льорда, тому без проблем привів старого: умитого, підстриженого й поголеного.

— Месьє,— шанобливо звернувся Магдебурко, — ваша донька хоче вибачитися перед вами.

Старий замислився — продовжувати гру чи відмовитися від неї?

— Вона незабаром візьме шлюб. Хоче, щоб ви поблагословили її...

«Льорд» мовчав.

— Що мені передати вашій родині? Там за вами дуже сумують.

— Я згоден повернутися, — нарешті, затинаючись, сказав старий, розуміючи, що попереду на нього чекає веселіший спектакль. Інакше чого б це виник, як з пороху, цей увічливий молодик?

Ераст несамовито тішився, почувши Юрасів план.

Увечері Турбійон під'їхав на авті за своєю коханкою. Коли вони, напахчені й веселі, вийшли з брами, до них ступила з темряви жебрацька постать:

— Елеоноро, дитинко, чи пізнаєш свого батька?

Два соляні стовпи прикипіли до тротуару.

— Кес ке се?[54] — прошепотів Андре.

Мариля стенула плечима, не розліпивши уст. По-перше, вона була заскочена самою появою якогось дикого «батька»; по-друге, злякалася, що ось так — на рівному місці — втратить багатого покровителя; по-третє... Вона не встигла збагнути, що сховане за тим «по-третє», як із-за спини старого пройдисвіта виступив Збишек, а за ним і Стасьо.

— Марильцю, де наші гроші?

— Кес ке се!!! — зарепетував Турбійон, упізнавши своїх знайомців.

Марильця ніби осіла. Але хлопці сподівалися на позірні умлівання, тому підхопили її з обох боків. Старий озирався, бо відчував, що все пішло шкереберть, а не так, як обіцяв йому чемний детектив, що засів у брамі протилежного будинку разом із кількома аґентами.