Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 1
- Автор: Думанська Оксана
- Серия: Хроніка пригод Ґеня Муркоцького #1
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: ВК «АРС»
- ISBN: 978-966-2739-06-0
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 1». Краткое содержание книги:
Вже третього дня їм паморочилося в голові, тож вони не давали собі труду прискіпливо оглядати звабливі вигини, а називали числа навмання, аби лиш не миготіли перед очима стегна, гомілки, обцаси і пришпилені щитки. Десять днів — і п'ятдесят щасливиць уже просовували в щілину оголену до самого плеча руку. Щиток з числом кріпили до зап'ястку.
Серед них була і Ева... Андре натякнув, що все це — задля неї, і був певен: приручені ним молодики доволі кмітливі, тож нема чого розжовувати, як вони мають вчинити.
На цей заключний етап, окрім моднячо одягнених Збишека і Стася, яких усім представили засновниками кінофабрики у Відні, Олів'є Брікассер як фундатор конкурсу запросив знаменитого парфумера Коті, що мав право вирішального голосу при визначенні наймиліших частин людського тулубу. З усіх власниць струнких ніжок переможе та, чию ручку визнають найвитонченішою двоє з трьох знавців жіночої вроди.
О, Стасьо зразу упізнав ту грайливу ручку, хоч на ній за умовами не було жодних прикрас! Рожеві блискучі кігтики муркотливої кицьки, яка так по-зрадницьки повелася з ним! Ну, начувайся! І він скреслив число 45, штовхнувши Збишека ліктем. Той підтримав свого колегу.
Коли виявилося, що переможицею стала Владислава Костакувна, дівчина, яка приїхала на заробітки і не отримала жодного місця, Коті в запалі запропонував їй випробовувати та продавати парфуми. Але Владислава не повелася: вона сказала, що тепер повернеться до Варшави навчатися там співу.
— Краса зле впливає на мізки! — вигукнув спересердя Коті.
А що вигукувала Турбійонові Ева — те знають лиш стіни елегантсько умебльованого житла.
На ранок вона спакувала валізи і вирушила до Ніцци, куди двоє модернових архітекторів уже з півроку закликали охочих замешкати в ними спроектованій будівлі, яка обертається услід за сонцем. Оповістки про це систематично розміщували в деннику «Парі Матен». Гурт невизнаних геніїв з Мормартських схилів також ладнав валізи, аби вразити поціновувачів малярства усіма жанрами творчості під омофором високого блакитного неба, адже комірного в Ніцці обіцяли не брати.
Турбійон знизав плечима, що означало знамените французьке o la la, а Стасьові на мить стало шкода дівчини, яка пам'ятала його ще Ґеньом Муркоцьким...
6.
ідприємливий Оскар не нудьгував на своєму острові, а щоранку вирушав виловлювати молюски. Він прочитав у газеті, що в Японії почали вирощувати перлини, запускаючи в щілинку між скойками звичайну піщинку. А щоб вона не пошкодила молюска, слід виявити хірургічну спритність. І тоді в усіх таким чином запліднених скойках за два роки утворяться біленькі ядерця, які можна буде нанизати на шовкову нитку і...
Беата ніколи не пошкодувала, що свого часу змусила Гробовецького до шлюбу, бо він таки був мастак на різні вигадки. Вона знічев'я взялася допомагати чоловікові: добирала особливо відшліфовані піщинки — круглі окремо від подовгастих — та складала їх у прозоре пуделко.
Двісті перших молюсків повернулися в звикле середовище, викладеними на дні здоровенної волосяної сіті. Потім ще двісті, ще, ще...
Але чекати аж два роки, сподіваючись на перлинний урожай, не в характері Оскара. Він випросив у Беати гудзичок-перлинку і почав мудрувати у своїй непоказній лабораторії — комірці: перетирав риб'ячу луску на порох, крапав до потерухи вапняне молоко, додавав казеїну... Маючи досвід утворення відмолоджувальної суспензії, Гробовецький розумів, що рухається навпомацки, але не міг позбутися пошукової сверблячки. І от нарешті він поклав перед дружиною її гудзик і кругленьку намистину, що відблискувала, не згірш перлини.
Коли човняр вирушив за харчами, вином, газетами та жіночими витребеньками для Беати, він мав занести на пошту і листа для Стася.
«Синку, ти мені потрібен», — написав Оскар, не вдаючись у подробиці справи, яка обіцяла добрий зиск.
Лист втрапив вчасно, бо Турбійон почав всіляко виказувати, що тепер нічим зайняти ні Стася, ні Збишека не може, хіба хай спробують побігати Парижем звичайними репортерами. Щоправда, він не витурив їх після конкурсу: певно, Евині примхи його вже не збуджували, а серце вимагало нових пригод, на які буває щедрою лише молодість. Збишек присягався, що вже бачив Андре з вродливицею на терасі наймоднішої кав'ярні, і та кобіта не була схожою на здебільшого сухоребрих парижанок.
— Ти ще скажи, що вона зі Львова чи з Варшави! — підкусив його Стасьо.
— Маєш рацію! Я таких перевидів і перекохав — навіть лік згубив.
— Тому зараз у тебе — великий піст...