Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 1

10.

 еодорові Козобродському не вдалося переконати французьких учених передати йому жидівсько-хозарський рукопис для дослідження на прадавній руській землі, зате він зазнайомився із месьє Ашкеназі, що відшукав досі не оприлюднений роман самого Наполеона під назвою «Кліссон і Евгенія», писаний «богом війни» на острові святої Єлени. В тім романі Наполеон згадує про своє перше невдатне кохання.

Теодор засів переписувати наполеонські рядки, щоб знайти видавця на рідних теренах і утерти носа тим кволим французам.

Оскільки він обертався у сферах академічної науки, то надибав там професора Манфреді з Болоньї, що був заручений цілих шістнадцять літ, а потім повернув перстень прекрасній Аделі. Професор фільольоґії втік до Парижа, щоб не отримати кулі чи ножа від рідні своєї нареченої, хоча вже й так від неї потерпів: Аделя подала в суд докази з професорських листів, що він забороняв їй приймати будь-яку посаду, отже, з його вини вона не зробила ніякої кар'єри. Чотирнадцять тисяч лір компенсації з професорських заощаджень осіли в кишені кмітливої нареченої. Одне слово, Козобродський знайшов у Манфреді свого однодумця, тому наважився викласти і йому свою теорію про вияв авантурних здібностей через колір очей. — Гарантую вам — вона синьоока!

— Напевно, — погоджувався Манфреді, що змалку недобачав і знав свою Аделю з обіймів, а в ті менти вона заплющувала очі.

Тепер Манфреді сидів по сховищах і бібліотеках, збираючи різні історії із життя паризького черева, щоб виграти конкурс на сценарій «Парижанка», оголошений підприємством «Сінероман». Перша премія — тридцять тисяч франків.

Він довго тримав це в таємниці, аж поки не випив зайвий бокал к'янті з практично завжди тверезим Теодором, який прихильно ставився лиш до горілок Бачевського.

— Друже, ти програєш, якщо напишеш не про нинішню парижанку, а про її прапрабабцю. Кого цікавлять кобіти в корсетах і мережаних панталонах до колін? Напиши про тих, на кому зупиняється око! Он бачиш: всі принади парижанок проглядаються крізь шовки!

Яке там «бачиш»?! Професор сприймав жіноцтво на запах і на дотик!

«Ні, цей фільольоґічний кріт нічого доброго не витворить. Може, мені взятися за сценарій? А що?» — міркував Теодор, все більше запалюючи уяву. Наполеон написав романа, а він не напише історію для фільму? Та його покійний приятель Адам Кендзьорівський такі сюжети вигадував, ніби горішки лускав! І тут Теодора осяяло: саме життя Адама годиться для фільму!

Три дні Козобродський не виходив із помешкання, доки не поставив крапку в своєму рукописі. Там йшлося про молодого і гарного паризького репортера, що дав притулок хлопчику-сироті, мати якого — донька банкіра — упізнала дитину років через десять, розкаялася у своєму гріховному минулому і прийшла до репортера вся в сльозах, щоб він повернув їй дитя, уже підлітка. Між названим батьком і біологічною матір'ю виникає палке почуття, описане Козобродським невміло і невротично. Син не може вибачити матері — втікає з дому до якихось клошарів, де підхоплює невиліковну хворобу. Він лежить на бідному лікарняному ліжку у притулку і в маренні кличе матір... Вона приходить, цілує свого сина — і переймає смертельну недугу. А далі — дві свіжі могилки сина й матері, невтішний у своєму горі репортер, що кладе китиці квітів і промовляє довге прощальне слово перед тим, як вийняти з кишені револьвер і стрілити собі просто в серце.

Теодор умивався сльозами над своїм літературним творінням, в якому увіковічнив образ свого приятеля, хай і дещо змінений.

На його здивування, «Сінероман» зневажив цією історією, бо не побачив у ній жодних чеснот парижанок. Так було написано у ввічливому листі, який приніс кур'єр і вручив Козобродському особисто.