Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 1

Це був індус невизначного віку, весь всохлий з голоду, із шматиною на стегнах, що в будь-який момент могла зсунутися по тоненьких ніжках донизу. Він стояв на березі, опершись на надламане весло, а його ніби дитячий човник біля вітрильника видавався прибульцем з доісторичних часів.

Так перед Беатою й Оскаром постав об'єкт, що вимагав особливих турбот окультурнення. Освічений Гробовецький назвав приблуду коротко — Ра, бо пам'ятав ще з учнівських часів про бога сонця якоїсь давньої країни. Коли вперше показав на нього рукою і промовив: «Ти — Ра, а я — Оскар», — індус упав на коліна і торкнувся своєю безволосою головою ніг рятівника. З того часу ніколи не відгукувався на поклик «Ра!», лишень підходив тоді, коли чув: «Ти — Ра, а я — Оскар!» Певно, вважав, що саме так його назвав цей сердечний чоловік.

Тирааяоскар харчувався рибою та різними залепухами, дуже мало їв хліба і довго привчався до цибулячої зупи. Розмовляти не хотів: як маленька дитина показував пальцем на Беату, коли Оскар гукав: жінко! Приблуда не спав на ліжку, а лягав на підлогу, витягував ноги, як мерлець, засинаючи без подушки і коца на три-чотири години. А потім вставав і ходив берегом моря, ніби вартував острів. Якось уранці він поклав перед Оскаром капшучок з мішковини — там була добра пригорща подовгастих перлин.

— Це знак! — сказав Гробовецький Беаті. — Наші молюски лежатимуть на дні ще довго, щоб збувати фальшиві перлини, слід їх виготовити хоча б на сто низок, а тут ми маємо вже на півсотні кульчиків!

— На сотню, — зауважила Беата. — Зараз носять в одному вусі! Ти що — не бачив моднярських журналів?

Та з кульчиками довелося зачекати і напитувати певного майстра-золотаря, щоб таки оправляв перлини в правдиве золото, а не сфальшоване.

... Стасьо зі Збишеком зразу ж вкурили, що тепер вони піднімуться, розпочавши з Оскаром справжнє підприємство, а не обслуговуючи якісь турбійонські захцянки. І погодилися заснувати товариство «Перлини від Оскара ГарбО».

Крамничка з такою назвою постала на одній із вуличок, що виходила просто до кабарети «Вільна любов». Намисто подавала чорнобрива жінка з «мушкою» на лівій щоці ближче до вуха.

А на острові кипіла робота: в комірчині сидів індус і наносив на скляні намистини тягучий розчин, винайдений Оскаром з риб'ячої луски, казеїну та вапняного молока; Беата нанизувала «перлини» на шовкові нитки, зав'язуючи після кожної вузлик, щоб низка добре влягалася на шийках парижанок; вітрильник двічі на тиждень курсував звиклим маршрутом — це Стасьо постачав шикарний товар до крамниці, де Збишек з Марилею (так звали кобіту з «мушкою») провадили жваву торгівлю.

Одного дня там з'явився Андре Турбійон, а на ранок Мариля не вийшла на роботу. Збишек здивовано зазирав у порожню касу...

Стасьо порадив не повідомляти Оскара про грабунок, бо ж самі взяли на роботу Марилю, повіривши кільком офіційним рекомендаціям, написаним на папері і ствердженим відомими торгівцями. Вони вирішили вистежити шахрайку через Турбійона. Не було й сумніву, що цей шанувальник жіночого тіла запав на високі груди і круті стегна звабливиці, яка навіть мускулистому Збишеку давала одкоша, застановивши: кохатися і мати спільний інтерес — смерть комерції.