Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 1
- Автор: Думанська Оксана
- Серия: Хроніка пригод Ґеня Муркоцького #1
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: ВК «АРС»
- ISBN: 978-966-2739-06-0
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 1». Краткое содержание книги:
...Коли молодий дідич прокинувся в «Жоржі», за його «графинею» і слід простиг. Потім вона ходила по Варшаві з візитами, передавала вітання від різних кревняків та позичала гроші, щоб не бідувати у Франції. Як на глум, надіслала обдуреному молодикові привітну листівку: «Вибачай, твоє місіонерське кохання мене не задовольняє! Перепроси наречену!» Паризький стемпль підтвердив її місце перебування. Дідич прийшов до Маґдебурка:
— Гадаєте, так просто знайти цю фальшиву графиню в Парижі? — спитався Юрась. — То буде вам коштувати немало!
— Честь дорожча!
Старий оперся на кавулю, виявляючи рішучість.
«Яка там честь, коли твій синок процвиндрив майже всі весільні гроші!» — подумав Маґдебурко, вагаючись: відмовити чи погодитися?
— Спершу хочу порозмовляти з вашим сином.
— Навіщо? — здивувався старий. — Я сам вам усе повім!
— Хіба це ви втікали з Марилею і замешкали в «Жоржі»? Хіба це вам вона надіслала вістку? Певно, ваш син має що мені повідомити...
Старий капітулював.
— Та він зі мною... Чекає в каварні...
Молодий дідич, дрібний зростом і миршавої зовнішності, зайшов до Юрася якось боком, ніби крався в чужій хаті. Боже, і він повірив, що в нього так легко закохалася «графиня»?
— Вона приїхала до моєї... нареченої. Казала, що продала свій хутір, бо хоче подорожувати — побачити світу. І щоб світ її побачив... яка вона гарна.
— Згадувала Париж? Має там когось з родини чи приятелів?
— Не знаю...
— На що ж вона там сподівалася?
— Розшукати графа Тарновського...
«Я б сам хотів розшукати того «графа», що видає себе то за варшавського єпископа, то за віденського ченця! Стежні листи на нього в шухляді Матіяша!» — хотілося промовити Юрасеві вголос.
— А де ви мали мешкати в Парижі? У Тарновського?
— Ні, Мариля хотіла винайняти помешкання на Монмартрі.
— Чому саме там?
— Щоб купувати картини.
— Навіщо?
— Художники бідні, картини дешеві, а потім можна продати з зиском. У Варшаві чи Львові.
Хлопець не зводив очей з підлоги.
«Теж мені — знавець малярства! Дякуй Богу, що вона тебе тут кинула — менше ганьби! З Парижа приїхав би в кайданках як спільник її шахрайських походеньок!» — думав Юрась.
— Ви певні, що та «графиня» від вас не крилася? Може, про оборудки з картинами казала для годиться?
— Мариля не зі мною про це говорила...
— А з ким?
— Не знаю: то була розмова телефоном.
«Та-а-а-к! Кохав без тями — і підслуховував? Значить, не був певен!»
— Звідки знаєте, що «графиня» робила у Варшаві?
— Вона позичила гроші в моєї сестрінки... І в бабці... моєї нареченої... І в...
«Як в тебе язик повертається: моєї нареченої? — подумки гнівався Маґдебурко. — Краще вік дівувати, ніж мати під боком такого слимака!»
І Юрась узявся за справу, на перший погляд, безнадійну. Він ризикував репутацією, а дідич — грошима.
3.
евдале підприємництво Андре Турбійона не вплинуло на його веселу вдачу: він розбурхав усю паризьку поліцію, що з допомогою ста двадцяти приватних детективів кинулася на розшук правдивого гумориста. Одного дня той замовив телефонічно до кабінету міністра освіти кількадесят визначних артисток, а другого повторив цю саму штуку з іншими високими урядниками. За два дні він зателефонував до прем'єр-міністра серед ночі і повідомив йому, котра година, а над ранок так само збудив префекта поліції. До часописів подав оповістку, що славетний маляр Ван Дрейк винаймає охочим своє помешкання; не минуло й кількох днів, як маляр отримав величезну китицю квітів для нареченої і шість тортів з цукорні разом з рахунком. Щасливо одружений цілих десять літ Ван Дрейк не міг нічим переконати свою дружину, що не має жодної «нареченої». Та витівки на цьому не припинилися: лікареві-хірургу Кунелю привезли під двері домовину як подарунок від вдячних пацієнтів...
Сам Андре потішався, читаючи газети, в яких «свідки» змальовували дотепного хулігана, баченого «на власні очі»: від був або схожий на першокурсника Сорбонни, або на досвідченого клошара, або на провінційного священика.
В приміщенні для танцювальних перегонів було порожньо лишень якийсь тиждень, а потім там (не повірите!) осіла редакція денника «Парі Матен»[46]. Гримувальні переобладнали під комірки для репортерів, а у великій залі посадили з десять друкарок.
Ні, Турбійон не був такий недалекий, щоб самому світитися на крайнебі паризьких новин. Він сховався за постать колишнього власника газети «Парі Соар»[47], в якого і викупив право на видання, заручившись клятвеною присягою, що той до смерті не розв'яже язика. Добродій Олів'є Брікассер збанкрутував і радий був відновлювати свою репутацію у будь-який спосіб. Турбійонів план ризикований, але й не безнадійний. Щоб поширити передплату на перші місяці, Андре домовився з одним фабрикантом, у якого позичив на довгий речинець[48] шістдесят тисяч годинників для особливо прихильних читачів нового часопису. Передплатники понесли свої чесно зароблені франки...
46
«Ранковий Париж»
47
«Нічний Париж»
48
у борг