Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби
- Автор: Издрык Юрий Романович
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: Лілея-НВ
- ISBN: 966-7263-73-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби». Краткое содержание книги:
Пошуки власного «я» та ненастанні мовні експерименти відтворюють «історію хвороби» головного героя, яка тісно переплітається з історією його кохання і є, по суті, ще однією інтерпретацією Історії як такої.
Високий романтизм та нещадна іронія, філософські забави і чорний гумор — ось компоненти, з яких автор готує свій черговий текстовий коктейль.
* * *
Я не повинен був писати цієї книги.
Мені просто не потрібно було писати цієї книги.
Мені в жодному разі не можна було її писати.
Але я сяк-так протримався лише чотири роки. Один рік і кілька місяців, якщо говорити відверто. Однак весь цей час я носив її в собі — банальність неймовірна. Та вагітна голова гірша за неплідне лоно. Весь цей час, — коли вже послуговуватися гінекологічними аналогіями, — тривали затяжні пологи, а на кесарів розтин мозку я не погодився.
Шкода, звичайно, що немовля виявилося мертвонародженим. Ця книга жила, поки не виявилася записаною. Тепер — це чергова маленька стосторінкова труна, яку доведеться, мабуть, разом із іншим мотлохом таргати на спині аж до Судного Дня.
Сподіваюся, безкоштовний громадський адвокат, якщо й не виявиться фахівцем, то принаймні спроможеться на просте людське співчуття, навіть, коли воно не матиме жодного юриспрудентського обґрунтування.
Приємних сновидінь.
А в т о р
* * *
Художнє оформлення автора
— Не рухайте мене, — бурмочу я спросоння. І далі автоматично: «Я ж нічого не вимагаю — тільки спокою. Я просто хочу заснути. Заснути — і все. Дайте мені пива».
— Старий, давай піднімайся. В мене обмаль часу. Мені на роботу треба. Давай, давай, вставай.
Ми мляво перегиркуємося ще деякий час, аж я нарешті якось там сповзаю з ліжка і починаю натягувати штани й сорочку.
— Не ту, — каже мені дружина. — Візьми свіжу, випрасувану, он лежить на канапі. — І далі без ггаузи Артурові:
— Речі я вже зібрала. Все готове. Зараз він одягнеться і їдемо. Можеш почекати нас в авті. Ми недовго.
Сяко-тако вбравшись, ще заходжу до ванної бодай хлюпнути на обличчя водою. Із дзеркала на мене дивиться астральний двійник непривабливого, чесно кажучи, вигляду. Дивиться він тупо, мов останнє чмо. В погляді ані проблиску живої думки, жодного людського виразу. Обличчя посиніло, судини набрякли, шкіра лущиться. Мертвяк мертвяком. Ще й заріст тижневий, як в останнього бомжари. От двійничок попався! А де ж я? Куди ж у біса я подівся? Може, я ще сплю? Нема, нема часу шукати. Непосидющий Артур вже, мабуть, завів двигун. Поспішає, мудак. Яка там в нього робота до холери? Курити дешеві, але понтові цигарки, пити смердючу каву і педерастичним голосом розмовляти по телефону, вдаючи крутого бізнесмена? Почекає, козел. Не вмре.
Однак робити мені вже більше нічого, і VOLENS-NOLENS доводиться виходити з хати, спускатися непевно сходами й залазити в задрипаний секонд-гендівський лімузин. Все з других рук. Нічого власного. А колись же були друзями. Бач', він ма'ть і зараз дума', що чинить як справжній товариш. До шпиталю хворого дружбака підвозить тощо. Простягає руку допомоги і те де. Козел. Всі вони козли і мудаки. (Зрозуміти, що мається на увазі під узагальненням «всі», мені не вдається — тотальна безтямність, — однак те, що правда на моєму боці, сумнівів не викликає). Козли і мудаки. Мудаки і козли. Коз… «Козляк!», — ось як називалося пиво, яке ми пили з Йоанною в ірляндському пабі на вулиці, здасться, Медовій. І я там був, мед-пиво пив.
— Слухайте, — трохи очунявши, кажу я. — Якщо ви вже зібралися зробити з мене абсолют-абстинента, то дайте випити останнє в моєму житті пиво. Навіть засудженому до страти належиться остання цигарка. А абстинентство — гірше від страти.
Я примушую Артура зупинитися коло найближчого кіоска й виходжу. Цього разу я вибираю BEAR BEER — найміцніше, яке є, хоча й гидке. На ньому можна протриматися довший час.
Всідаючи до авта, відкриваю бляшанку і з невимовною насолодою роблю перший ковток, стримуючи блювотний рефлекс — BEAR BEER має препаскудний запах.
Подальшу подорож моє астральне тіло має змогу спостерігати ніби з балкона обласного музично-драматичного театру:
Я. Прекрасний хмелю аромат![64] (помічаючи А р т у р а) Привіт, Артурчик. (А р т у р з острахом кидає погляд в дзеркальце на м о ю д р у ж и н у, котра сидить іззаду й уважно слідкує за дорогою.)
М о я д р у ж и н а (цілком незрозуміло що маючи наказі). Ти сьогодні повинен був спати до полудня. Після обіду ліжко буде зайняте.
Я. Не можу. В мене з'явилася нова ідея. Хто тут п'є пиво? А-а, це я (робить черговий ковток)…
А р т у р (з відразою). Ти хоч би защіпнувся. Ходиш, як сексуальний маньяк з перлюстрованою ширінькою. Застебнися.
Я. Ого, які ми слова знаємо! «Перлюстрованою»? Треба запам'ятати. Одного лише не розумію. Застебнутися? Нащо?
А р т у р. Як це «нащо»? Що значить «нащо»?
Я. Но власне. Нащо? Бачиш, таке просте питання, а ти не годен на нього відповісти.
А р т у р. Бо… бо… це непристойно.
Я (продовжує пити пиво). Ну от (до речі, хто б це говорив про пристойність) — твоя відповідь нічого не означає. Вона не витримує жодного інтелектуального аналізу. Типова банальна відповідь.
А р т у р. Тобі цього замало?
Я. Мені — так. Я глибокомисляча людина. Якщо вже ми змушені дискутувати, то повинні дійти до тонко нюансованих факторів, таких, як, наприклад, кальсони.
А р т у р. Бога ради, ти можеш спочатку защіпнутися, а потім поговоримо?
Я. Це було б порушенням розумового процесу. Наслідок випередив би причину. Людина не повинна жити бездумно, керуючись лише механічними рефлексами.
А р т у р. То ти що, так і будеш ходити з розщіпнутими штанами?
Я. Ага. Нічого з цього не вийде, синку — ґудзиків катма (випиває чергову порцію пива). Тобі відоме слово «катма»? А «катманду»?
64
Прекрасний хмелю аромат!.. — Тут і далі, в драматургічних епізодах Іздрик використовує текст п'єси Славоміра Мрожека «Танґо». Використовує дуже вільно, зміщуючи акценти, вводячи власні ремарки та епізоди, часами дзеркально перевертаючи авторське трактування образів і характерів. Так, скажімо, Артур (єдине ім'я, запозичене з п'єси) в «Леоні» цілком не подібний на Артура в «Танґо». Можливо, саме тому Іздрик часто приписує «своєму» Артурові репліки його сценічних антагоністів, перетворюючи його з умовного героя в не менш умовного антигероя.