Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби
- Автор: Издрык Юрий Романович
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: Лілея-НВ
- ISBN: 966-7263-73-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби». Краткое содержание книги:
Пошуки власного «я» та ненастанні мовні експерименти відтворюють «історію хвороби» головного героя, яка тісно переплітається з історією його кохання і є, по суті, ще однією інтерпретацією Історії як такої.
Високий романтизм та нещадна іронія, філософські забави і чорний гумор — ось компоненти, з яких автор готує свій черговий текстовий коктейль.
* * *
Я не повинен був писати цієї книги.
Мені просто не потрібно було писати цієї книги.
Мені в жодному разі не можна було її писати.
Але я сяк-так протримався лише чотири роки. Один рік і кілька місяців, якщо говорити відверто. Однак весь цей час я носив її в собі — банальність неймовірна. Та вагітна голова гірша за неплідне лоно. Весь цей час, — коли вже послуговуватися гінекологічними аналогіями, — тривали затяжні пологи, а на кесарів розтин мозку я не погодився.
Шкода, звичайно, що немовля виявилося мертвонародженим. Ця книга жила, поки не виявилася записаною. Тепер — це чергова маленька стосторінкова труна, яку доведеться, мабуть, разом із іншим мотлохом таргати на спині аж до Судного Дня.
Сподіваюся, безкоштовний громадський адвокат, якщо й не виявиться фахівцем, то принаймні спроможеться на просте людське співчуття, навіть, коли воно не матиме жодного юриспрудентського обґрунтування.
Приємних сновидінь.
А в т о р
* * *
Художнє оформлення автора
— Maybe it's on the different street. That's your problem, — нахабно відповів я, відчуваючи себе повноправним клієнтом цивілізованого сервісу.
— You sound like an Ukrainian astronaut, — насмішкувато мовив той і почав переговори з диспетчером. Гуморист сраний.
— Unfortunately, — чомусь промимрив я, ніби не хотів колись, як всі нормальні діти мого покоління, стати космонавтом. Я сказав це, не зовсім розуміючи, що воно означає, але на добре відому з голлівудських фільмів ідіому мене не вистачило[58].
Поки ми їхали, DJ 107FM ЧЖУАН-ЦЗИ крутив щось до щему впізнаване, хоч і незідентифіковане: «A w Krakowie па Brackiej pada deszcz»[59]. (Може, це знову був PORTISHEAD), — не певен. На завершення програми DJ несподівано сказав цілком зрозумілою мовою:
— „Крила, що як хмари закривають небо“ — не порожні слова.
Коли ми доїхали до Центру тих гівняних Космічних Досліджень, уже світало. Замість неіснуючої MASTER CARD я тицьнув водієві використану телефонну картку, та він сприйняв це на диво спокійно і навіть подякував, побажавши, здається, щасливих міжзоряних польотів.
По дорозі до омріяного спортзалу, де мав бути гарантований матрац, мене раз-по-раз обминали якісь тінейджери на роликових ковзанах і скейтбордах. Вони мчали назустріч із шаленою швидкістю, і тільки наявність ланцюжка-оберега, якого я ніколи не знімав, може пояснити те, що не сталося жодного зіткнення. «Оце вже, мабуть, і виспався», — заходячи до залі, подумав я. На те й виглядало. Бо, крім присутності тренованих тінейджерів, довелося подивуватися ще одній метаморфозі: все приміщення виявилося заставленим якимись декораціями, серед яких десь, безперечно, знаходився і мій матрац, та шукати його зараз було б марною справою. Тут я згадав, що напередодні говорилося про зйомки фільму з часів громадянської війни. Отже весь цей мотлох приготований кінематографістами. Тільки-но я про це подумав, як до залі й справді ввалилася ціла ватага — освітлювачі, гримери, каскадери, реквізитники, актори другого плану, актори першого плану, помічники режисера і сам режисер. Ну і, звичайно, Мох із безвідмовною камерою HYUNDAI PAL-SEKAM/NTSC на плечі. Він привітався мимохідь, а потім, ніби щось забувши, обернувся і сказав:
— До речі, поздоровляю з вчорашніми іменинами.
Я збараніло дивився йому вслід, відчуваючи, що щось тут не грає.
Якась невловима деталь занепокоїла мене, та я не міг зрозуміти, яка саме.
Може, інтонація голосу?
Може, марка відеокамери?
Може, дата іменин?
І як, до речі, мене звати?
В мене що, справді вчора були іменини?
Ну, допустимо. Однаково щось тут не те. Але що саме?
За вікнами зробилося вже цілком світло, і, можливо, саме від цього на мене зійшло локальне просвітлення. Я раптом зрозумів причину свого збентеження. Мох франтувато підстриг свою знамениту кошлату (андеґраундову, контркультурну) бороду, без якої його ніхто б раніше й не уявив, і тепер виглядав на якогось француватого іспанського ґранда.
Господи, чого тільки не трапляється з нами на цьому світі! Воістину — життя різноманітніше за сни.
Розділ сьомий. Леон-кіллер[60]
Будь ласка, тільки не помирай, інакше мені доведеться теж […]
Прошу тебе, тільки живи, ти ж бачиш — я живу тобою.
Z е м ф і р а
О так от, міста Тейба, о так от…
K e n К е s е у
O n e F l e w O v e r t h e C u k c o o ' s N e s t
До Дарії Юріївни мені порадили звернутися друзі. «Все ж таки там якось лікують ЦЕ. Може, варто спробувати», — говорили мені. Я впирався, бо знав, що ЦЕ не лікується взагалі. Ніде. Ніяк. Людина мусить собі дати раду з ЦИМ сама, все інше — самоошукування, марне витрачання грошей і часу. «Не мусиш відразу лягати до шпиталю. Може, спочатку варто просто піти подивитися, поговорити. — Це були слова Карпа. — Ніхто ж силою не примушуватиме тебе…» і т.п. Я не міг не послухати Карпа. Він мені як старший брат. Справді. А старшого брата годиться слухати. Тому я погодився. Певного погожого дня ми з дружиною, супроводжувані Карпом, який мав скласти нам протекцію, зайшли до похмурого цегляного будинку з ґратами на вікнах. Куций коридор по обидва боки прикрашали ряди металевих дверей із засувами й конусоподібними тюремними вічками. Під вічками були, подібні на поштові щілини, прорізи для передачі їжі — т.зв. «собачники». «Ого! — подумалося мені». Хоча, можливо, я навіть проказав про себе WAW! Або OOPS! Або просто OUCH!
58
— Алея Незалежності. Центр Космічних досліджень.
— Наскільки мені відомо, по Незалежності немає ніякого Центру Космічних Досліджень.
— Ну то, може, по якійсь іншій вулиці. Це вже ваша проблема.
— Ви, напевно, український космонавт?
— На жаль (англ.).
59
«А в Кракові на Брацькій падає дощ (польск.).
60
«Леон-кіллер» — запозичення назви відомого фільму Люка Бессона. В даному випадку бачимо пряме протиставлення популярного кінематографічного героя образові Іздрикового Леона: професійного холоднокровного кіллера і невротичного пацієнта наркодиспансеру, для якого єдиною можливою формою вбивства є самогубство.