Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби
- Автор: Издрык Юрий Романович
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: Лілея-НВ
- ISBN: 966-7263-73-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби». Краткое содержание книги:
Пошуки власного «я» та ненастанні мовні експерименти відтворюють «історію хвороби» головного героя, яка тісно переплітається з історією його кохання і є, по суті, ще однією інтерпретацією Історії як такої.
Високий романтизм та нещадна іронія, філософські забави і чорний гумор — ось компоненти, з яких автор готує свій черговий текстовий коктейль.
* * *
Я не повинен був писати цієї книги.
Мені просто не потрібно було писати цієї книги.
Мені в жодному разі не можна було її писати.
Але я сяк-так протримався лише чотири роки. Один рік і кілька місяців, якщо говорити відверто. Однак весь цей час я носив її в собі — банальність неймовірна. Та вагітна голова гірша за неплідне лоно. Весь цей час, — коли вже послуговуватися гінекологічними аналогіями, — тривали затяжні пологи, а на кесарів розтин мозку я не погодився.
Шкода, звичайно, що немовля виявилося мертвонародженим. Ця книга жила, поки не виявилася записаною. Тепер — це чергова маленька стосторінкова труна, яку доведеться, мабуть, разом із іншим мотлохом таргати на спині аж до Судного Дня.
Сподіваюся, безкоштовний громадський адвокат, якщо й не виявиться фахівцем, то принаймні спроможеться на просте людське співчуття, навіть, коли воно не матиме жодного юриспрудентського обґрунтування.
Приємних сновидінь.
А в т о р
* * *
Художнє оформлення автора
Повертаюся в палату.
До загорнутого в ковдру хропуна щопівгодини приходить медсестра — та, що шукала моє прізвище, — і міряє тиск. Виявляється, він патологічний гіпертонік, і на тлі алкогольної інтоксикації ніяк не вдається вивести його з кризи.
В палаті є ще й четверте ліжко. Поки що воно порожнє, до того ж відгороджене ширмою. Ще один привід для роздумів.
Я лежу мовчки, збайдужілий і запаморочений ліками. Варто було б перевірити ще й кімнатний сортир, але в мене занадто мало для цього сили. Завтра, завтра — відганяю від себе набридливі і, мабуть, хворобливі думки.
Під кінець робочого дня з'являється фрау Де.
— Як ваше самопочуття?
— Ich fühle mich hier wohl, — кажу я навряд чи грамотно і, мабуть, не дуже артикульовано: дикція моя порушена так само, як і координація рухів. — Das ist normal. Ordnung muß sein[66].
Вона киває головою, повертається і йде.
— Alles Gute, meine liebe Frau![67] — радісно кидаю вслід і повертаюся до стіни.
Ввечері надходить черга нових тортур — ін'єкції, піґулки, аналіз крові.
— Знаєте, мені зранку дали снодійне, але я чомусь зовсім не спав, кажу я, вдаючи занепокоєння.
— Вам не кололи снодійне. Дарія Юріївна сказала дати його аж перед сном. Лягайте на тапчан.
Тепер я й справді занепокоєний. Що в біса тут діється? Говорять одне, роблять зовсім інше. Треба бути насторожі. Будьмо уважні, як любить казати Ґорвіц.
Сколовши мені півзадниці, непривітна сестра подає стограмовий келішок.
— А тепер випийте ось це.
— Що це? — запитально дивлюся на неї.
— Це ліки. На горілчаній основі. Пийте.
Навіщо мені зараз спиртне, зрозуміти важко, але я слухняно випиваю. Мій тренований нюх відразу впізнає «Столичну» і то не будь-яку, а фірми ARTEMIDA — одного з найкращих продуцентів алкоголю.
Це вже на другий день моя дружина розповіла, що їй наказано було залишити в ординаторській чвертку горілки. Знову, бляха, брехня. Ліки називається, матері їхній по кобилі. Що ж, будемо уважні. Відтепер я намагатимуся простежити кожну ампулу, з якої втягують у шприц чергове зілля.
Дружина відвідує мене щодня.
— Апельсини, мабуть, не завадять. Тутешня перлова каша, розмазана по вищербленій тарілці, і чай з відра якось не збуджують апетиту. Фруктова дієта— це кайфово й корисно, мабуть. Лист від сина? Навряд чи це потрібно. Я ж не пробуду тут довго, правда? А висаджувати в неіснуюче повітря зірки справа дорога й невдячна. (Я все ще погано артикулюю).
— Ну що ти. Сусіди дуже милі люди і зовсім мені не заважають, навіть навпаки. Я розповідаю їй про Миколу, який саме вийшов, користаючись тим, що гіпертонік усе ще спить.
— Гадаю, лампа нічим не гірша від сонця за ґратами, з Альпами теж не варто заводитися — ти ж знаєш, гір я не люблю. А щодо тих, хто мене дратує, то довелося б скальпувати цілу гурму людей без жодного зв'язку з їх моральними засадами, расовою чи національною приналежністю, сексуальною орієнтацією, рівнем інтелекту, естетичними уподобаннями, темпераментом, достатком, освітою, професією, політичними переконаннями й релігійністю. Ага! Релігійністю!
— Ви вірите в Бога? — питає мене молода симпатична дівчинка-психіатр, либонь цьогорічна випускниця медакадемії. У цієї в кабінеті лише дерев'яне розп'яття, теж, мабуть, вирізьблене вдячним пацієнтом-репатріантом.
— Бачте, я, що називається, непрактикуючий християнин, тобто майже не відвідую церкву, давно не сповідався, не причащався й так далі, дарма, що дідо мій був священиком, хоча яке це має значення в даному випадку. Просто в мене є купа невирішених проблем морально-етичного плану. Нез'ясованість основних світоглядних принципів, якщо висловлюватися стисло.
66
Почуваюся цілком задовільно. Все в порядку. Порядок мусить бути (нім.).
67
На все добре, моя кохана фрау (нім.).
68
Хочеш (…) яскравих апельсинів? — рефрен відомого гіта російської рок-співачки Zемфіри «Хочеш?», рядки з якого винесено також в епіграф.