Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби

— Самому вам не вдасться вийти з ЦЬОГО. Ми допоможемо вам. Коли ви останній раз пили пиво?

— Вчора, — відповідаю, відчуваючи цілком стерпну легкість буття[61] від випитої півгодини тому пляшки GUINESS'a. Цікаво, помітить пані профі мою брехню чи ні? Здається, не помітила, бо каже:

— От бачите!

Що я повинен бачити — в даному випадку незрозуміло. «Як же мені тебе назвати, любонько», — натомість думаю я. Клаудія Шіффер? Міс Ґнуссен? Леді Ді?[62] Останнє, з огляду на співпадіння ініціалів, видається найдоречнішим, однак рафінована стриманість покійної принцеси якось не узгоджується з вишколеною неприступністю цієї спокійної шпитальної королеви. Вона скидається на іншу леді — залізну[63]. Однак згадавши свої ніцшеансько-гестапівські асоціації та безпомилково відчувши, що найзаповітніша мрія Дарії Юріївни — влаштувати тут же на місці остаточний фармакологічний ANSCHLUSS, — я вирішую наректи її «фрау Де» — германський варіант британської ідіоми. Тим більше, що така полівалентна форма імені дозволить мені іноді вбого розважатися, запитуючи, скажімо, уявного співрозмовника: «А фрау де?»

— А де ви мешкаєте? — ніби вловивши хід моїх думок, продовжує та.

— Яке це має значення? Хіба лікування у вас не анонімне?

— В принципі так, але ж нам потрібно заповнити історію хвороби, внести якісь ваші дані, координати тощо.

Ця заява несподівано дає мені шанси якщо не до контрнаступу, то бодай до затяжної оборони. ANSCHLUSS не вдасться. Принаймні сьогодні.

— Розумієте, він досить відома в літературних колах людина, — раптом приєднується до моєї партизанщини Карп, — і не хотілось би…

— До того ж я типовий невротик, — підбадьорено додаю я. — Маю бзіка на пункті гіґієнізму, і погано переношу присутність незнайомих людей.

— Нічого. У нас прекрасні умови: є гаряча вода, душ і одномісні камери е-е-е… тобто палати.

Все. Це, здається, перемога. Цілком нежданна перемога. Фрау Де-не-де програла, недооцінивши життєдайної сили GUINESS'a, помноженої на міць поетичного братства.

— Давайте ми домовимося в такий спосіб, — кажу вже цілком упевнено й невимушено. Якщо мені цього разу не вдасться виплутатися самому, — я неодмінно звернуся до вас. Але гадаю, поки-що можна обійтися без госпіталізації.

Розмова, — оскільки результат уже всім зрозумілий, — набирає необов'язкового, світського характеру, і напруга поступово спадає.

Фрау Де ще виписує мені якісь ліки, щоб, принаймні в такий спосіб, закамуфлювати поразку.

— Ось це купите в аптеці на Бельведерській, — вони тільки там бувають, — і прийматимете протягом місяця в період абстиненції.

— Та не хотілося б заживати транквілізаторів, — кваліфіковано коментую я. Який сенс із однієї залежності потрапляти в іншу.