Спомини запорожця
- Автор: Авраменко Никифор
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 966-8201-27-2
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Спомини запорожця». Краткое содержание книги:
Публікується вперше за матеріалами з сімейного архіву сім'ї Авраменків у Познані. Текст подається в оригінальному написанні. Для більш зручного прочитання частково адаптовано до сучасної орфографію та пунктуацію.
Коло берега багато різних будок з товарами. Човна купив доброго, рибацького, на двох людей. Видовбаний з великої верби, осмолений, з бортами, обшитими струганими дошками. Дуже легкий і гінкий. Гарної обробки. Двоє весел, щогла з вітрилом, мостки, черпак на воду. За все заплатив 5 рублів.
Лавочник-жид того човна поміг купить, за це доставив все, що було потрібно: сало, пшоно, сіль, чай, цукор, цукорки, перець, лист, цибуля, ковбаса, дні пляшки наливки-спотикачу, 4 вудки, запас гачків, навіть постарався про робаки! До цього дійшло 2 коци, чайник, казанок, сокирка, 2 чашки. Речі змістились в легкій плетеній корзинці з кришкою та замком. Коци під себе, вудки в човен — і в дорогу!
Ще на прощання дійшла паляниця та велика в'язка смачних київських бубликів. Все це коштувало дешево. Погода чудова, вода велика, Боже помагай!
Вільний, незалежний, серед багатої прехорошої природи почув себе трохи заспокоєним. Де подобалось — приставав до берега, переважно на острові. Дерево під рукою, на огні гріється казанок або чайник.
Сиджу десь тут з вудкою. Середньо робив на день 50 км без ніякого зусилля, тілько скеровував де треба на бистрину та в обход небезпечних міст.
Досить часто приставав в догіднім місті повудить або до оселі набуть молока, цибулі, яєць, масла. Переважно продукти мінялись за рибу, котра ловилась добре, особливо рано та вечором.
Пишні, красочні, картинні Дніпрові береги! Щокрок щось нового; дише минулим, історичним. Трахтемирів — колись значна оселя, центр староства XVI–XVII вв. Колись тут був козацький шпиталь, арсенал.
Був монастир. Археологічні праці ствердили тут існування людської оселі в часах передісторичних, кремінної та бронзової діб (трипільська культура).
Недалеко велике село Трипілля в зелені садів. Біліють хати, блищать золотом хрести над церквою. Навколо високі взгір'я правого берега. Тут в бурхливих часах пізніших отаман Зелений (Данило Терпило) оголосив незалежну республіку. В1919 році тут згинуло понад 200 молоді київського комсомолу — трипільська трагедія!
Тут хлопчаки принесли черв'яків за гачки. Дуже доброго молока виміняв за рибу. Ночував на острові, трохи дальше. Проплив коло 60 км з вітром під вітрилом.
Коло 100 км од Києва з правого боку найвищий пункт — Вибла Могила. З неї виразно видно славний Переяслав. Високо горять в сонячнім промені хрести величавого собору, будованого гетьманом Мазепою.
Зеленіють ліси в долині Трубежу, що тут вливається до Дніпра. Далеко-далеко стеляться зелені низини Лівобережжя. На розлеглих лугах — трави сочисті, буйні. Гострий запах дикого часнику мішається з медовими пахощами квітів.
З лоз піднімаються височенні осокори. В тихих затоках стіни очерету, оситнягу, на воді круглі тарілки листя латаття, між ними непокаляно біліють великі квіти водяних лілій з золотою серединою. Бігають по листях водяні курочки. Припадково з очерету випливе і сховається пухле каченятко.
Трохи нижче з правого боку — село Бучак. З високого берега виступають скали. З ріки кой-де виглядають каміння. Куги одходять ближче лівого берега, одзначають досить вузьку дорогу для суден і плотів. Течія бистра, як завше на "заборі". Великий плескатий камінь манить до себе, обіцяє непогану здобич. Вигрібаю там, витягаю човен.
Місто добре. З обох боків бистрина, за каменем вода тиха, спокійна, заточує помалу коло. Дійсно, місто багате!
Риба велика — в'язі, плитки. Кілько окунів. В сапетці хлюпоче уже чимало, а переривать не хочеться.
Недалеко острів з великим лісом. Вечоріє. Починають запалюватись огні при кутах: червоний та білий. Спливаю до острова. Місто — якби хто приготовив. Чистий сухий пісок при березі лагідно сходе до води, старі, високі дерева, обступили стіною чисту поляну, порослу травою. В кутку стіжок свіжоскошеного підсохлого сіна. По дерево ходить не треба — лежить на березі та коло дерев. Скоро над огнем завис казанок — варилася юшка з окунів. Трохи пшона, цибулі, перцю, лавровий листочок, тоненькі кусочки сала — і смачна, здорова вечеря готова.
Трохи вище вода підмиває берег: там звалилось велике дерево. З води видно товсту колоду, стирчить гілля. При березі величенна громада коріння. Тут вода одбивається на течію, обходе колом і повертає до пня. Видається дно глибоке, треба раненько посидіть — щось мусить буть. Човен підпертий, під ним мостки, на мостках пахуче м'яке сіно, зверху коц. Царське спання!
Одначе сон не приходив. Думалось про своїх, про Т. Вони не знають, що зі мною, де перебуваю, що роблю… В мислях робив різні плани, мріяв. Задрімалось над ранок, а збудив вітер і шум води. Надійшла хмара з громом, блискавками, полився дощ, теплий літній дощ. Бив косими полосами довго, під човном робилось мокро, огонь згас. Ні під човном посидіть, ні утікать десь, а дощ то переставав на коротко, то починався знову.