Спомини запорожця

На ніч до кут в'яжуться трикутні плитки з ліхтарями одповідного цвіту.

Затримувався на ніч переважно при річках Псел і Ворскла. Перша несе води з Курщини через Суми, друга — з Білогородщини через Полтаву. Береги тут без більших взнесень, як скрізь, покриті зеленню дерев, трав та квітів. Більше осель при берегах. Перед тим виміняв продуктів за рибу в Кременчуці та ще й дістав два карбованці!

Оказується, з вудки можна жить!

Ось Оріль, колишня границя Лівобережної України з Диким Полем, Гетьманщини і Запорожжя. Тут стан мій був бідніший в дерево та й риби тілько на вечерю. Знову починає підніматься правий берег: менше дерев, бідніша трава. З видимої далеко лівої сторони осель мало. Багато піску, порослого верболозом, видно скотину та вівці. Рано вирушаю, щоб буть завчасу в Верхньодніпровську — місті мого народження, першої науки, отрочих років.

За високим взгір'ям і селом Глинище Дніпро повертає, і з далечини 9-10 км бачу зариси садів і будинків міста. Береги лісисті, високі, чимало підмитих дерев в воді, міста веселі, приємні, гарні.

Часу маю багато, а їсти хочеться. Привалюю до берега, дві вудки в воду, казанок на огонь, хліб на досочку, скоро поспіє риба і картопля. Поплавки почали погружаться — потягло!

Навіть їсти було ніколи. Несподівано просидів понад дві години. І не даром: маю в сапеті чим почастувать Оксану з сім'єю!

Під вечір витягаю човна на Литвинівці і посилаю до Гапоненків. Скоро возом разом з своїм майном приїжджаю до своїх рідних, вітаюсь з сестрицею, Наумом Степановичем, Петрусем, вже чималим гарним хлопчиком.

Як завше в таких випадках — питання, відповіді, тем многість. З певним здивуванням стверджую, що гострота конфлікту з матір'ю і братом притупилась. Те і друге слово кинув Наум.

Може, мама і брат мають рацію? Дійсно, треба одбуть військову службу. Це займе всього рік. Надії на забракування ніякої. На свій зріст 177 см важу 83 кг, виспортований, досить сильний, доброї постави, лице опалене на шоколад, під першим пухом — темний кармін на всю щоку. Де там забракують?

Візьмуть обов'язково! А може, вступить до війська раніше, охотником, "вольноопреділяющим"? Інший стосунок, краще відношення з боку офіцерів. За кілька днів пізніше, може, під впливом розмови, у сні прийшла Т. Прийшла, пильно подивилась, попрощалась і одійшла. Довго пам'ятав той сон!

Побув у Оксани три дні. Провідав знакомих, побував в місті, постригся, освіжився і з запасом всякої всячини з комори Оксани вирушив далі.

По дорозі затримався в Запорожжі-Кам'янському. На далеку одлеглість видно на небі темні хмари дому, цілий ліс височенних труб.

Це огромний металургійний завод. Працювало в нім коло 15 000 людей, в тім 80 % поляків. Перенесений недавно з Домбровського басейну з Польщі з адміністрацією, інженерами, майстрами, фахівцями-металургами, надавав довго всій околиці провідного колориту.

Ввійшла і прийнялась тут польська мова, культурність. Побудовано два величавих костьоли. Повстав яхт-клуб з незнаними кривими човнами-яхтами, каяки, становища тенісових ігор, і зовнішній вигляд тоже виділявся: худіші з лиця, менше коренасті і нижчі (середньо), чисто, по-європейському убрані. Фахівці високого класу викликали зацікавлення, поважання, хотіння буть подібним. Це місто дійсно було осередком культури. До того ще треба додать стриманість до горілки і добру безпристрасну організацію. Не виділялось поляка, москаля чи українця. Каждий працівник рівної кваліфікації оплачувався одинаково. Приклад тому — Сергій Лобко, котрий вийшов дуже молодий на доброго модельщика і заробляв добре, краще, ніж не один моделыцик-поляк з більшим стажем праці.

Завод належав до французько-бельгійського товариства. Було тут декілько бельгійців — цехових майстрів найвищої кваліфікації. Од самого початку до кінця 1-ї Світової війни — т. з. 1893–1919 рр. — директором цього колоса був дядько мого довголітнього начальника в дорожньому ділі інженера Заштовта.

Добрим словом споминали свого першого директора старі працівники, коли 40 літ з окладом пізніше там прийшлось побувать.

Тепер це велике місто Дніпродзержинськ з понад трьохсоттисячним населенням.

Коли тоді гігантом був завод з чотирма доменними печами, тепер їх дванадцять. Дійшли інші огромні заводи, десятки цехів. Місто само набрало всіх прикмет новочасного, культурного, урядженого в найвищій мірі.