Спомини запорожця
- Автор: Авраменко Никифор
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 966-8201-27-2
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Спомини запорожця». Краткое содержание книги:
Публікується вперше за матеріалами з сімейного архіву сім'ї Авраменків у Познані. Текст подається в оригінальному написанні. Для більш зручного прочитання частково адаптовано до сучасної орфографію та пунктуацію.
За столиком в кутку розказав про випадок такого змісту:
"Десь в скарбниці в повітовому місті сидів на касі довгий час касир. Прослуживши до пенсії, вийшов в одставку, переїхав в губернський город, купив там в добрім місті велике дворище та почав будувать п'ятиповерховий дім на 10–12 квартир, більших і менших.
Не був той касир старим, мав, може, 55 літ. Відомо, нові люди та ще такі, що будують великий дім, будять цікавість. Кілька соток тисяч карбованців — сума не будь-яка, а ґрунт та дім коштуватимуть не менше.
Помалу дійшла вість про цю будову до того міста, де старий працював. Пішов всякий поговір, припущення, дійшло до властей контрольних, надзорчих. З'їхав контроль, провірив за многі літа діяльність каси, рахунки, провадження дому і ступінь життя пенсіонера — все в найкращім порядку, знаний широко і цінимий чоловік. Жив скромно, невиставно, педантичний. Убирався сам і сім'я достатньо. Ні до чого не причепишся, ніде немає тіні підозріння.
Остаточно контролери приїхали до того бувшого касира і цілком одверто розказали про свій контроль, що вівсь немалий час, а не дав ніякої вказівки-за- чіпки, звідкіль скромний касир міг нажить такі великі гроші? Може, вимагав проценту од виплаченої суми? Ніколи! Може, потиху виграв в карти чи на державній лотереї? Не грав і не граю! Може, знайшов великий скарб? Не знаходив і карбованця. Ми дуже просимо не як контролери, а як цікаві люди: звідкіль у Вас взялась така велика сума? Ми прослідили, як Ви жили, що заробляли, скільки одержали нагород грішми. Ви могли мати найбільше 15–20 тисяч ощадності. А решта? Маєте ж понад 200000 карбованців — сума колосальна!
Помовчав старий касир якийсь час, далі озвався: "Добре, поясню!" Розпорядився купить хунт сирого внутріннього сала та принести найдокладніші аптекарські ваги, попросить також когось, що з вагами добре запізнаний. Коли все це було зроблено, попросив одного контролера положить сало на ваги, а аптекаря стисло записать, що сало важить.
Тоді другий контролер зняв сало з ваг, а аптекар знову записав, що було на вагах. Цим разом показалась якась різниця, малесенька, непомітна. "В чім річ?" — думали контролери, чекаючи на принесення рушника витерти руки.
"Пане провізор, облічіть різницю: два раза скільки вийде?" — "Два рази та різниця — випадає х унції".
"Що ж, панове, ніхто з вас сала не одрізав, не одривав, осталось яке було. А на вагах, одначе, забракло малюсінької частини! Ото принесено рушник, витріть жир, що остався вр пальцях. Сало бралось два рази! Коли общитать, скільки за 30 літ перейшло через мої грошей мільйонів, нічого дивного немає, що там щось і прилипло!"
Ревізори глянули один на другого, попрощались і од'їхали.
Ну, Никифор Антонович, чув бувальщину, плати та ходім додому".
Образно і вичерпно пояснив колега причину лишніх грошей в касі. Зрозумів його добре. З боку інтересантів була то замаскована наївно вдячність за справне і скоре обслуговування.
Бували такі помилки не раз на цілу сотню. Траплялись рідше чи частіше, а завше. Ріс депозит на задоволення колег, ріс і мій особистий доход. Збиралась поважніша сума на незалежне прожиття в майбутнім. На ощадну книжку щомісяць клалось 100–200 карбованців. Робились плани, одбувались наради. Стала ще передо мною військова служба. Хто студіює, дістає одстрочення, а минуть не можна. До того ще наперед мав до військовості велике упередження — нехіть! В хвилі успіхів служебних, одержання чину до скоронаміченого вступлення до вищої школи несподівано стала на дорозі непоборима перешкода.
Неждано-негадано появилась в моїм житті, повнім планів і мрій, ВОНА!
Коли після прочитання Фореля здавалося, що на дівчат і дивитись не буду, мій мудрий брат-наставник сказав, що з часом буду дивиться, і то з приємністю. Інша річ, як прийдеться думать про сім'ю. Тут треба уважно роздивляться, вибирать дружину на все життя. Тепер я дівчат не цурався, хоть часом чув себе свобідно.
Траплялось спіткать дівчину з очима синіми, як васильки, косами, як льон, до пояса, лицем ніжним^ покритим пушком, як персик, хорошої постави, з добрим голосом та ще й охочу для музики. Привітну, скромненьку.
З приємністю балакалось, слухалось співу та музики, дивилося на хороше личко, милесенькі руки та ніжні рожеві уста, вушка.
Можна такий стан порівнять, коли дивимось на гарну картину або хорошу квітку. В мислі не було крхання, того почуття не знав.
Аж побачив дівчатко, молодесеньке, гнучке як лозина, рівненьке мов тополя, з великими карими очима, темними тонкими шнурочками брів, косами до колін, форемним носиком, вищневими маленькими устами, смаглявим з карміном лицем, голосом, як оксамит, лагідним.