Спомини запорожця
- Автор: Авраменко Никифор
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 966-8201-27-2
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Спомини запорожця». Краткое содержание книги:
Публікується вперше за матеріалами з сімейного архіву сім'ї Авраменків у Познані. Текст подається в оригінальному написанні. Для більш зручного прочитання частково адаптовано до сучасної орфографію та пунктуацію.
Про своє перенесення повідомив Андрія. Був з цього задоволений. Одбулось все службово, дістав порядну суму на кошти перенесення та урядження в новім місті праці. Цього не сподівався. Генерал був людиною доброю. Тоді я уже цілковито виріс і окріп. Мав повних 18 літ, а в нас дозрівалося скоро!
Тим часом замешкав при рідних, котрі були дуже раді. Галя значно підросла, та була худа і костиста. Училась добре, кінчала школу на місті та збиралась до Олександрівська в гімназію.
Несподівано дістав приділ до каси виплат та ступінь касира другого рангу. Для моїх літ короткої служби та ще без рангу було для мене і брата великою радістю та заскоченням. Цілком певним стало одержання в недовгім часі рангу та надії очищення од поліційного підозріння.
При високій платні, нагородах та преміях в банку робився з мене поважний працівник, на значнім рівні, незалежний матеріально, з добрим іменем "урядовця з майбутнім" в високій інституції. Я мав також якесь щастя у свого начальства.
Добре убирався у найкращого кравця: сорочки свіжі крохмалені, гарні краватки, модне взуття тоже мали немале значення.
Спотикав та зближався з старими приятелями, заводились нові знайомства. Бував на вечірках в фабричних і заводських залах. В Кічкасі було кілько прегарних голосів і був струнний оркестр і добрий драматичний гурток. Так само в меншій мірі було в Хортиці.
Більше вільного часу збігало мені в Кічкасі. Не раз запрошував в гостину на неділю чи свято когось з Олександрівська. Зблизився в той час з двома інтелігентними молодими токарями з заводу Коппа. Були старші на пару літ, начитані, брали уділ в виставах, грали в оркестрі, добре співали.
Уділяючись культурно-освітнім справам, а фактично будучи признаним керівником цього шляхетного діла, Андрій мав багато і часто різних гостей. Вів він і роль режисера.
Літом такі спіткання одбувались в альтанці, зимою в поміщеннях театральних. Були люди знайомі і незнані. Коли забав літом було менше, робилися прогулки човнами по Дніпру. На все життя остались вони в пам'яті!
Є картина незрівнянного чародія світла Куїнджі "Ніч на Дніпрі". Чарує красою літньої ночі над темними водами. Стоять хатки серед дерев на взгір'ї. Білі їх стіни сяють рожевим світлом невидимого повного місяця, що вийшов низько десь з правого боку, внизу при березі просто виглядає потемніла стіна очерету в тіні дерев. Взгір'я з травою, деревами, доріжкою залито тим чарівним рожевим цвітом. Небо ще не темне, низом червоно-рожеве. Може, та картина інакше зветься. А може, щось додаю з другого чудесного твору Архипа Івановича "Украинская ночь"?
Як жалів, що не бачив він міста та не створив картини, зображаючої ночі на Дніпрі в моїй молодості між Павло-Кічкасом та Малою Хортицею! Збиралась молодь з Кічкасу, Хортиці, часом Олександрівська з струнними інструментами, запасами їди, начинням. На більші човни сідало по восьмеро осіб, переважно парами. їхали вгору за Вовче Горло. Було темно серед високих берегів-скель. Чорніли вузькі яри та заламання в берегах. Завше пестило око величаве півколо моста та легка сітка його конструкції. Коло Павло-Кічкасу човни сходяться, несе їх тепер бистра течія.
Згодом почалась пісня, заграв оркестр. Береги одбили мелодію, одбилися ще раз взаємно в тіснині і ген-ген понесли далі! Співало і грало, здавалось б, не один- два, а десяток гуртків. Срібний місяць нагорі кидав промінням чар на гострі шпилі, стовпи, масиви граніту і творив дивні фігури.
Ось пропливаємо під контуром "пам'ятника Катерини" з Дніпропетровська. З лівого боку стоїть в кінці яру перед мостом висока дзвіниця. За мостом з лівого боку вирисовуються грізні башти, стіни, кріпості з зубцями. За нею — громада замку з насвіченої Дурної Скелі.
Перед Кічкасом і Олександрабадом гримить музика, од діброви і парку одбивається луною. Нижче Кічкасу минаємо високі стовпи-скелі і між ними входимо в Старий Дніпро. Великий стовп-скеля зветься Крісло Катерини, дійсно має форму крісла. На ньому параметрова товща "гуано" — свідоцтво масового спочинку птаства.
Знову береги-скелі острова Хортиці і берега високо, знову ллється-перели- вається мелодія.
Десь далеко на низькім березі човни пристають. Хлопці розбігаються, роблять солідний запас дерева. Палає величезне огнище. На траві дівчата розстеляють привезені коци, скатертини, добувається запас їди, начиння. Клопочуть. Звичайно горілки не було. Вино, квас або часом і пляшка коньяку. Охочим робився чай, а деколи кофе. їли, пили, жартували. На кінець по частунку з'являлись овочі, дорогі цукерки, халва, шоколад. Кому що миле. Одпочивши, співали, грали, танцювали. Панувало безмежне весілля, лунав молодий безжурний сміх!