Спомини запорожця
- Автор: Авраменко Никифор
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 966-8201-27-2
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Спомини запорожця». Краткое содержание книги:
Публікується вперше за матеріалами з сімейного архіву сім'ї Авраменків у Познані. Текст подається в оригінальному написанні. Для більш зручного прочитання частково адаптовано до сучасної орфографію та пунктуацію.
Ось одбив пару в танці Петя Герасимов — токар. Її дотеперішній партнер багач Гейнріхе постояв та пішов… пить пиво. Щось доставав в човні Василь, не остерігся і вскочив в воду — на щастя, мілко.
Були ігри з поцілунками. Од цього не одмовлялось. На мене ці ігри враження не робили — не чув ще Божої волі.
Літня ніч коротка. Побіліло на сході, громада наша притихла. Небо величезною чашею одбивалось в дзеркалі води, блискали сріблим світлом променясті миготливі зорі.
Десь в озерах водяний бугай гучав басом та приходив звідтіля стогін-скарга другого мешканця вод.
Світало. Гасли зорі. Одізвалась пташина десь в кущах, плеснула більша риба під кущем. Прозористою млою вставав пар, догасало вогнище. Охота до спіну та музики одійшла. Не було охоти рушать, чогось ніби ждалось. Сон не брав. Кущі, дерева, скелі наповнялись голосами птаства, як увертюра перед властивою музикою концерту.
І раптом озвався соліст! Задзвеніла і полилася незрівнянна мелодія. Залучались до неї десятки других артистів. Задзвеніла і полилась чудовою красою солов'їна пісня! Вітала перші стовпи сонячних променів, голосила гімн пробудженому життю. Гімн щастя, весілля, гімн молодості!
Таке не забувається!
Так ішов, проходив час. Восени здав іспит за курс реальної школи екстерном. На місті того не робив, школа тут була молода. В 14 місяців праці одержав ранг колезького реєстратора. Значить то, що політичну благонадійність повернуто.
В своїй праці не мав трудності і непорозуміння. Опанував користання з щотів, дійшов до високої умілості. Додавання, однімання, множення виконувались скоро і неомильно. Було нас четверо касирів. Над нами — головний, старший віком, високого рангу. Дві каси вплат діставали од главного гроші невеликі до видавання решти. Каси виплат — великі суми до видавання.
За годину до кінця урядування каси закривались, справджували гроші, підраховували реєстр та звіряли з бухгалтерією.
За п'ятнадцять хвидин здавались гроші і реєстр головному касирові. Той клав свій підпис, і разом з Дирекцією гроші і реєстри вносились під охороною озброєної охорони до бетонного глибокого схрону з броньованими поміщеннями. Урядовців тоді в банку не було. Всі двері заперті і під озброєною охороною.
Часом операції були дуже поважні. Траплялись в мільйонах. Це коли були виплати тисячам працівників на заводах, тисячам в маєтках або промисловцям, коли збігались разом. Гроші діставали великими сумами переважно касири-ар- тельщики фірм, завше з охороною і самі озброєні. Праця їх була небезпечна, зате оплачувалась добре. До обов'язків касира належало уміння пізнавать фальшиві гроші. На ті часи це уміння мало велике значення, бо появлялись тоді добрі фахівці, правдиві таланти в підроблюванні кредитових білетів.
Пізнавалось оком та кінцями пальців. Останнє було головне: в пальцях чуття викривало різницю паперу. Це уміння далось легко.
Доходило ще уміння найскорішого лічення паперових грошей. Од тієї справності в великій мірі залежала скорість обслуги клієнтів. І тут ішло діло гладенько. Щоб собі зробить вигоднішим, дещо впровадив нового в спосіб видавання та запасу сум, а через те приспішились операції, через те мої справоздання робились скоро і неомильно.
Скоро спіткався з непорозумінням, котре немало здивувало та трохи засоромило. Виплачував якось більшу суму 500- і 100-рубльовими білетами. Клієнт попросив розмінять йому певну частину по 10 і 25 рублів. Охоче то учинив. А той неголосно каже, що вийшла мала помилка, та вертає 25 рублів! Вклонився і пішов. Треба буть обережнішим! По закінченні операції справджую реєстр, касу — і 25 рублів лишніх! Що за диво? Кажу про це главному. З бухгалтерією все сходиться. 25 рублів ідуть в депозит.
Пізніше Уз цих грошей піде на користь скарбу, Уз мені, Уз до поділу по волі директора. За два-три дні знову таким самим способом зосталось 10 рублів! Що за лихо! Не треба хапатись спішить. Так і не спішив, інтересантів не було багато?! Старший уваги не робить, автоматично "в депозит".
Якось поділився з старшим колегою про ці лишні гроші. Той уважно на мене подивився, помовчав та запропонував зайти по дорозі на знакомите морожене.