Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Биографии и мемуары » Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років
Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років

Электронная книга - «Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років». Краткое содержание книги:

Нарис подій Холодноярського повстанського руху Стежками Холодноярськими написаний на еміграції (в США) в 50-ту Річницю Визвольної боротьби України. Завданням цього скромного нарису було продиктоване бажанням закріпити пам'ять подій і людей того грізного і великого часу Відродження Країни для гарта майбутнім поколінням. Бо кожен нарід, що бажає будувати свою власну Державу, повинен добре знати своє минуле і самих себе, щоб дійти до такого духовного росту, який відповідав би рівню вимогам державного завдання. Шановний Автор цього нарису — Михайло Дорошенко — нащадок давнього роду українських козаків, доморослий Холодноярський повстанець і учасник тих великих визвольних змагань, цією скромною працею доносить в нашій літературі й історіографії чималу сторінку того леґендарного повстання.
1 ... 34 35 36 37 38 39 40 41 42 ... 79
Перейти на страницу:

Цей повстанський трюк шкоди нікому не наробив а самим повстанцям, комуністи знову пустили по цій лінії курсувати свого панцерника.

Прийшовши в Красносільці повстанці зустрілись там з відділом Завгородного. Сюди згодом прийшли й Холодноярці Чорнота зо своїм молодим старшиною, прозваним Горлиця та інші. Горлиця був малого росту але на диво жвавий вояк, він крутився на всі боки, як в'юн та про все турбувався. Повстанці тут краще обмундировані, бо отам. Завгородний захопив частину большевицького обозу з новими шинелями, шоломами і т.ін.

Найболючишим питанням, яке всіх мучило, була безперспективність повстанської боротьби після того, як на польському фронті настало замирення. Що робити далі, де шукати виходу з невідрадного становища?… Один реальний вихід може тепер бути — пробиватись до своїх у Польщі, з'єднатися з армією УНР.

Полк. Хмара не погоджувався на це і радив ще підождати. Однак, більшість бажала йти на Захід.

З Красносільців вирушили в напрямку Немирів — Брацлав, переходячи Бог нижче Тростянця. Ночували в малих, глухих селах, але червоні нас виявили й почали за нами слідкувати.

Наближалася вже весна з новими для нас турботами: треба було подбати про зміну засобів транспорту. Сани довелося замінити на вози.

Так дійшли до Красного. Тут, під селом, біля дороги, є історична пам'ятка-могила славнозвісного пол. Нечая. Щоб вшанувати пам'ять легендарного козака, наші командири під'їхали до цієї великої могили славного борця заволю України. І тут, несподівано, біля цієї могили, прийшло до вирішення дальшої долі повстанського руху.

За могилою лежав чоловік, сховавшись від надходячого війська. На запит, хто він та що він тут робить, сказав що він тутешній селянин, а йде в сусіднє село до сестри.

Та по довшій розмові, коли він впевнився що ми повстанці, він признався що був в армії УНР, а тепер втік із Польщі, бо поляки підписали мир із большевиками, та й роззброїли всю армію УНР, інтернували і посадили в табори, обведені колючими дротами. Він не схотів сидіти в таборі і втік, з надією вернутись до своїх рідних.

Скаржився сердега, що вже кілька днів майже нічого не їв, та висловив бажання залишитя з повстанцями, бо на те щоб дістатись додому, надії мало.

Всі козаки під'їхали до могили, проспівали "Заповіт" і попросили втікача з Польщі, щоб перед усіма розповів що знає про армію УНР, що сталося з нею.

Вийшовши на могилу, він промовив:

— Дякую Богові, що попав до своїх. Родом я з Полтавщини, а служив у Запорозькій дивізії, командиром якої був полк. А.Загродський. Війни поляків з большевиками вже нема. Чи то мир, чи перемирря — не знаю.

Уважно прислухалися повстанці до слів кол. вояка армії УНР, засмучені такими новинами.

— Я вже сказав, що Українську армію поляки обеззброїли, — продовжував втікач невеселу розповідь, — та й посадили за дроти а що буде далі, ніхто не знає. Сумують усі там та нарікають на зраду. Я не стерпів такої наруги і вирішив утікати щоб вернутися в Україну. Кажу вам, братове, правду, от вам хрест святий! — і він, знявши шапку, перехристився.

Такі невтішні новини пригнобили козаків і вони відчули всю гіркоту ображеної людської і вояцької гідности. І знову ця нездолана вічна зрада випала на долю України!

Сумну тишу порушив голос полк. Хмари:

— Дорогі побратими! Ви тількищо чули, що поляки з військом нашої армії УНР зробили. То ж хіба нашою метою є йти з вільної волі та в польську неволю?! Хто куди, братове, а я йду назад. Краще померти на рідній Українській Землі, ніж у польському полоні.

— Хто за те, — звернувся Хмара до повстанців, — щоб повертатися прошу піднести шаблі вгору!

Тих, які хотіли продовжувати марш на Захід було заледве 10–15 осіб.

До них Хмара співчутливо промовив:

— Якщо маєте тверду волю і переконання що вам там буде краще рятувати своє життя — нехай вас Бог благословить, а ми бажаємо вам усього доброго!…

Після цього всі вирішили вертатися назад, в Україну. Ті що думали йти до Польщі, роздумали і приєдналися до більшости.

Під кінець наради Хмара запитав зустрінутого втікача, що він думає робити далі.

— Прошу прийняти мене до вашого повстанського загону, — була його тверда відповідь.

1 ... 34 35 36 37 38 39 40 41 42 ... 79
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)