Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років
- Автор: Дорошенко Михайло
- Год: 1973
- Язык: украинский
- Год: Накладом автора
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років». Краткое содержание книги:
Нарешті стрілянина стихла і вагони повідчиняли. На підлогах лежали вбиті й ранені, останні просили помилування, не стріляти, бо їх, мовляв, примусили працювати ЧеКа. Були між ними й наші зрадники, а решта жиди, мешканці Олександрівни та Кам'янки.
Звільнені арештовані селяни показували сліди чекістських тортур та просили дозволу розрахуватися з тими, хто їх тортурував. Майже всі звільнені з ув'язнення пристали до повстанців, бо вертатися додому їм уже не можна було.
Звідси от. Чорнота й Горлиця пішли зі своїми людьми в Холодний Яр, а Соловій та Хмара до Чути і Чорного Лісу. Ушкоджена залізниця була декілька днів не чинна. На ст. Фундуклеївка і Кам'янка зупинилось кілька потягів з червоним військом армії Будьонного, яке верталося з польського фронту та їхало на південь України.
Для очищення холодноярських лісів від повстанців московські верховоди призначили тоді цілу дивізію війська, Але зазнавши, при сутичках з повстанцями, поважних та дошкульних для них втрат, а можливо і з мотивів політичних, червоноармійці з цих околиць виїхали.
Вслід за цим влада комунарів вдалася до хитрощів, було оголошено амнестію. Центр. Ком. партії вживав усіх можливих заходів для приборкання повстанського руху в Україні. Звичайно, ніхто з повстанців не вірив у щирість тої амнестії, але між повстанцями було багато людей випадкових, що рятували свою шкуру і з революційним рухом не мали нічого спільного. Вони й шукали всякої нагоди вийти на легальний спосіб життя. Та й замирення на польському фронті промовляло про те, що для повстанців настала загрозлива ситуація. То ж трюк амнестії прокладав, і стелив шлях для боягузів, був на часі.
Для "пущей важності" сам Калінін прибув у найбільшу повстанську округу щоб оголосити підступний декрет про амнестію. Через Київ — Бобринська — Знаменка цей московкий хижак дістався одного дня аж до села Дмитровки, в дев'яти кілометрах від Знаменки. Тут був скликаний мітінг мешканців всіх довколішніх сел на якому промовляв Калінін. Спочатку говорив про московських царів та їх псарів що тримали людей у злиднях, потім про соввладу і большевиків, які, мовляв, дали селянам безплатно поміщицькі землі, а через те дали й хліб та добробут. Але його, хліба того, бракує робітникам, червона совармія гододає і просить у вас хліба. То ж не відмовте і дайте нам хліба! — з притиском промовив Калінін.
— Пам'ятайте, що радянська влада бореться за ваше краще життя… Але у ваших лісах є досить несвідомих людей, що ставлять спротив своїй владі, перешкоджають робити заготовку хліба і продуктів харчування, бо роблять збройні напади на заготовчі відділи. Отже тепер совєтська влада іде назустріч усім, хто опинився в тяжкому становищі — дезертирів і інших, що з несвідомости блукають у лісах. Щоб допомогти їм вернутися до праці у своєму господарстві, вернутись до сваїх родин і жити нормальним мирним життям ЦК оголошує амнестію для всіх таких хто до 1-го грудня 1920 р. перейде на становище мирного життя. Всім таким будуть видані документи про помилування! — викрикуючи поясняв Калінін.
Присутні мовчали. Якийсь комунар подякував промовцеві за приїзд аж у Дмитровку та додав, що народ "сознал" потребу соввлади, піде назустріч її вимогам і дасть хліба…
— А як хліба вже нема, тоді що?! — почулись гнівні й голосні вигуки селян.
Але Калінін їх уже не слухав. Воєнком Кучеренко закрив мітінґ і сказав розходитись по домам. Наказав, щоб усіх тих, які на мітінґові не були, повідомили про те, що говорив Калінін.
Чутки про амнестію скоро докотилась і до повстанців. Дехто мав бажання повернутися додому. Скликали на збір усіх холодноярців і на ньому поінформували їх про загальну ситуацію на фронтах і в запіллі, — Для нас — повстанців настала грізна небезпека, бо треба воювати з добре озброєною і неспівмірно чисельнішою большевицькою армією, — інформував от. Хмара присутніх повстанців.
Сумно похиливши голови, прислухалися холодно ярці до слів свого отамана.
— Не знати, — продовжував Хмари, — чи ми будемо далі спроможні втриматися більшими відділами. А тому, хто бажав би використнти вигоду амнестії, його воля, може йти ф пристосовуватись до обставин, може при цій нагоді легче буде хоч декому приховати своє минуле. Отже, хто бажає спробувати щастя в нещасті, щастя амністії, виходьте наперед, — закінчив свою інформацію от. Хмара.
Хоч майже ніхто не вірив у цю амнестію, але хоч на короткий чис, хоч у якійсь малій мірі сподівалися найти щілинку, з якої можнії б почати робити більшу дірку виходу.
Чимала частина повстанців нийшла з рядів, а між ними й двоє старшин: Гор. МиронІа та Дмитро Гачковський. Ряди повстанців поріділи.