Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років
- Автор: Дорошенко Михайло
- Год: 1973
- Язык: украинский
- Год: Накладом автора
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років». Краткое содержание книги:
Всі, що виходили з рядів, здавали зброю, Були пропозиції здаватись й зі зброєю, для більшого доказу в щирості покаяння, однак командування не погодилось на це повчаючи; — " воювали. мовляв, штилями а тапер їх вже викинули"… Саме в цей час вирішив залишити лави повстанців і полк. Яків Горбенко, добрий, досвідчений організатор, палкий промовець і щирий патріот. Під час війни, за царяту, був ранений і це поважно давалось йому в знаки призвичаюватись до тяжкого повстанського життя. Прохання Якова Горбенка було узгляднено і П.Хмара приняв на себе командування Цибулевським полком і переіменував його на Чорноліський. Яків Горбенко подякував побратимам за бойову співпрацю та висловив жаль що надії повстанців не завершились успіхом, — Україна вільною ще не скоро буде, журно говорив та зітхав він, нас знову поневолює Москва, і за те що ми робили спротив, що боролись за право вільно жити, москалі будуть мститись над нами і нашим народом. Переховатись нам пощастить, мабуть, тільки де кому, одиницям. Наше ж повстання плянувалось як допоміжна сила Армії УНР, частина повстанців мала діяти в запіллі ворога. Це і намагались ми здійснювати. Але поляки зрадили Урядові УНР, і зрадили нашій визвольній боротьбі. А самі ми вже не в силі вигнати московського окупанта з України. Не тільки Щосква чи Польща заперечують Україні право бути вільною державою, але ціла Европа, навіть увесь світ мов би змовився проти нас. Україна змушена чекати іншої, кращої нагоди на своє визволення. А поки що тримайтесь купи братове, бо в гурті сила, а коли на цьому має бути й кінець нашої боротьби, пробуйте вирватись за кордон для дальшої боротьби іншими методами, а я вже нездатний ні до чого, зовсім погано почуваю себе, мабуть скоро доведеться розпрощатись і з білим світом. Щиро жалію, що не мав щастя в лицарському бою покласти свою голову на полі бою за Україну, як оце вертатися додому без перемоги над ворогом…
Полковник Хмара радив Горбенкові подумати і лишатися з повстанцями далі, але той відмовився покликаючись на фізичну недугу, що не хоче бути тягарем для повстанців в цей напружений і рухливий час, але він має надію можливо видужати і тоді ще прислужиться Україні.
Більша частина повстанців уже розійшлась по хатах. За якийсь час большевики їх забрали і зачислили в робітничі бригади на вільних роботах так зв." железкому" що заготовляв паливо для паротягів. Не довго бідолахи втішалися волею, багатьох з них покликала на розправу Знаменська ЧеКа. Заарештували також сотника Миронова та Гачковського, потягнули в ЧеКа чотового М.Квітку, а на донос якогось зрадника знайшли й пол. Горбенка, хоч здавалося ховався він в безпечному місці. Разом з Горбенком заарештували й господаря в якого перебував Горбенко. Але на волі ще лишилась якась частина " амнестованих" повстанців, бо треба було робітників, і вони далі різали дрова.
Про долю холодноярців, які сиділи першими в ЧеКа, і яким пощастило врятуватися, зокрема сот. Миронів якому пощастило втекти, розповідав:
— Десь на початку березня 1921 року, одного вечора ЧеКа викликала вісім осіб, в тому числі й пол. Горбенка і сот. Гачковського. Зв'язали їм дротом назад руки і повели на розстріл. Полк. Горбенко, в цій небезпечній ситуацїї, обміркував плян і домовився з іншими, щоб вони тікали, коли він у дорозі впаде, як безсило-хворий.
— Так і сталося, — продовжував розповідь сотник, — Коли підходили до лісу 1 стали переходити рів, Горбенко почав спотикатися і впав. Охорона кинулась до нього та й стала тягнути його, волочачи по землі. В цей час в'язні раптово кинулись на охорону і хто чим, і як хто міг, почали бити конвоїрів. Зчинився крик, метушня під час якої втекли Д. Гачковський, Г.Миронів та два інших. При втечі я був ранений в ногу, — закінчив Миронів.
Ось такі були наслідки большевицької амнестії, оголошеної Калініним.
Після цього випадку Знаменська ЧеКа вже більше не водила на розстріл до лісу, людей стріляли в підвалі будинку ЧеКа а трупи відвозили до викопаних у лісі ям. Полк. Горбенко не втік, бо не мав сили і був розстріляний; Але своїм геройським вчинком він допоміг утекти кільком іншим.
Після втечі Миронів і Гачковський переховувались у своїх рідних, бо десь інде шукати безпечного пристановища було дуже тяжко.
Начальник Знаменської міліції Нечуйко довідався, що заарештовані повстанці вже є дома і написав до них "доброго" листа. В ньому зазначив що вони помилувані по амнестії, а були арештовані помилково, безправно та що їм тепер треба зголоситися особисто до нього і він візьме їх під свою товариську охорону та видасть відповідні документи, з якими вони будуть жити вдома чи де схочуть.