Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років
- Автор: Дорошенко Михайло
- Год: 1973
- Язык: украинский
- Год: Накладом автора
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років». Краткое содержание книги:
По дорозі, близько села Кучерівки, Хмара наказав розібрати залізницю і викопати на насипові яму. Вночі потяг вскочив до цієї пастки але користи з нього повстанцям не було жодної, бо був навантажений лише залізом.
Пішли далі, обминаючи Богданівну, бо тоді стояли в ній червоні частини вислані на боротьбу з повстанським "бандитизмом". Большевики вже вспіли обшукати малі ліси в яких нічого не знайшли, а тому почувалися спокійно: пили, їли досхочу, бо досі село це зберігалось не торкнене війною і харчів мало досить. Цю частину червоних водив по лісах наш місцевий зрадник Трихманенко, який і розмістив їх на постій по вул. Лагерній, Та не довго червоні тут розкошували. Надійшов Хмара і наказав Кібцеві вигнати їх геть звідси.
На світанку, коли всі спали солодким сном, Кібець з повстанцями підкрався до села і дав наказ сурмачеві грати збір. Червоні скоро вискакували з хат і строїлись у ряди. В цей час із-під лісу застрочив кулемет повстанців і червоні в паніці почали тікати, при цьому їх було багато вбито і поранено. Частина з них побігли до залізничного рову, там залягли й почали відстрілюватись. Наступу на них Кібець не робив, щоб не наражувати селян на помсту та непотрібні жертви, підібрали трофеї і відійшли.
Настала весна 1921 року. Оживає природа, радіє пташка, комаха й тварина. Але у повстанців нема радости, а сум огортає їхні душі, бо не видно надії на краще, щасливіше майбутнє.
На польському фронті стабілізація миру. Махно допоміг червоним покінчити з Вранґелем, незабаром червоні візьмуться по-справжньому очищати ліси і від повстанців.
Та наразі є спокій і повстанці почали відвідувати своїх рідних.
У таких відвідинах, на жаль, загину» завзятий повстанець Момса із Еграднівки. У його хату зайшло троє червоних, тікати не було куди і він, схопивши свою палаш-шаблю, почав рубати непрошених гостой. Тим часом червоні оточили його хату і в боротьбі з ними Момса загинув. Але слава про нього не загинула. До Кіровоградського революційного музею потрапив цей палаш Момси і над ним було написано: " Цією шаблею бандит Момса зарубав трьох червоноармійців".
Чимдалі, тим більше комуністи почали вдаватись до сильніших засобів для ліквідації повстанських загонів.
З цією метою Олександрійський воєнком організував Владимировський ескадрон по боротьбі з "бандитизмом". Ескадрон цей було розташовано на постій по близьких до лісів селах. До ескадрону вербували місцевих людей, які знали в лісах усі входи й виходи.
Командиром ескадрону, склад якого доходив до 250-х осіб, був якийсь Грецький, а полткомісаром Яша Ґолемба жид. Їздили вони по селах, скликали збори, вивішували на всіх видних місцях оголошення про амнестію та гарантували всім поворотцям недоторканість.
— Але грім і блискавиця на тих, кого зловимо зі зброєю в руках! Їм помилування не буде, бо вважатимуть тих найлютішими ворогами совєтської влади, — загрожував комісар.
Тепер повстанці не мали великої сили і наступальних акцій не провадили, обмежуючись несподіваними наскоками на місця з малою охороною. Там вони карали большевицьких провідників, перешкоджали переведенню всяких акцій, що приспішували закріплення комуністичної влади.
Одного разу розігнали в Цибулево театральну виставу, яка відбувалася в клюбі. Хата загорілася з середини, там були поранені Онуфрій Іванченко і Гонтар А.
Псля цього в село приїхала частина Владимировського ескадрону на розвідку але наскочив безстрашний Кібець і червоні розбіглися, мов курчата, залишивши одного вбитого та двох поранених. В дальніших операціях ескадрон не ділився на малі відділи, а діяв усією силою.
Щоб повстанці не нудьгували в бездіяльності, Хмара дав наказ прочистити східні від лісу Чути села від продовольчих агентів, які були дуже енергійні у "викачці" від селян хліба. Перейшли Деківку, Маржанівку і зайшли в Косівку. В Косівці оточили й роззброїли прибулих мобілізованих курських та рязанських робітників що "викачували" в селян хліб. Тут повстанці робітників вигнали до московщини а їхніх командирів-комунарів до суду… Таку прочистку сіл від чужих зайдів повстанці проводили всюду де натрапляли на заготовельні большевицькі загони. Навідувались й до ст. Знаменка щоб і там наполохати ворога який грабував Україну.
Несподівано під кінець березня 1921 року пролунала сумна вістка яка потрясла вже й гак не численні повстанські лави: Загинув найвідважніший отаман холодноярських повстанців — Василь Чучупака "Деркач".
Поховали його холодноярці самі, без чорнолісців, а на його місце вибрали Чучупакового заступника Черноту. Що день то тяжчим ставало становище повстанців, питання як бути далі, не переставало непокоїти лісове військо. Що далі то ворог насувається і збільшує кількість провокаторів та аґектів, які зробили замах і на головного отамана і підбурювали людей. Аби зберігти військову силу Хмара дав наказ знову перейти до Холодного Яру, там перевірити свої кадри та обговорити плян дій на майбутнє. Тут навіть знову виникла стара думка, пробратись на Захід, бо певних відомостей, крім почутих від втікачів про військо УНР, немає, а ходять контроверсійні чутки: нібито українська армія готується до нових воєнних дій. Дехто радив розіслати по селах спритних хлопців і роздобути якнайбільше штампів та печаток сільських рад, виробити на кожного відповідні посвідки й самоліквідуватися.