Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років
- Автор: Дорошенко Михайло
- Год: 1973
- Язык: украинский
- Год: Накладом автора
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років». Краткое содержание книги:
Стан повстанської армії та її майбутнього був всебічно обміркований; Чорнота заявив, що він з своїм загоном лишається й далі в Холоднім Яру, іншим частинам перейти на Таращанщину для поєднання з Завгородним, а тоді й махнути до Звенигородщини і там відвідати Ґонту та Гризла, які там оперують.
Почали готуватись до переходу: переглянули зброю, дістали з схованок набої та гранати, поділили між собою та й чекали наказу. Повернулась з розвідки Галя і повідомила штаб повстанців що на шляху жодних ворожих большевицьких загонів не має. Наступного ранку повстанці й вирушили в похід. Обійшли деякі села щоб скоротити дорогу, а біля Цибульовки перейшли залізницю. Хмара не зупиняючись пішов на ліси Нерубай і Раєвський, а Кібець з частиною кінноти відокремився і зайняв станцію. Саме на станцію прибув знайомий вже нам поїзд і Кібець використав цю нагоду, зробив що треба про що повстанці довідались пізніше. Виконавши все що передбачалось, Кібець подався далі слідом за Хмарою до лісу Раєвського.
На одній чудовій прогалині цього лісу й отаборився загін Хмари. Весна в повному розквіті буяє зеленню, пахощами квітів, наповняє людські серця радістю, силою, бажанням жити і втішатися Божою красою. За лісом скільки оком сягнеш — море збіжжя, пшениці, жита, просо, гречка та інші скарби трудових рук селянина. Ой, хліба, хліба! А хто збиратиме, споживатиме? Хто дочекається споживати ваше життєдайне зерно? Чиї засіки виповняться стиглими й дорідними перлами пшениці, жита, вівса та іншого зерна? Що дістануть діти твоїх степів за свою тяжку працю, свій піт, сльози, кров пролиту за ці ниви. Нічого, ще й битиме московський зайда, жорстокий окупант. Битимуть, в тюрму сажатимуть і плакати не дадуть…
І міркував полковник Хмара дивлячись з узлісся понад степові простори рідної землі. Була обідня пора і саме до нього жваво підійшов Кібець, привітався.
— Що доброго привезли, любий друже? — запитав Хмара відповівши на привітання.
— Трохи привіз, — посміхнувся Кібець, але головне без жодних втрат. Битись не було ворога, а грошей здобули. Того потяга, що прибув на станцію, я спрямував назад проти зустрічного що вийшов із ст… Хировки. Зудар стався саме там де мені хотілося, біля Цибулева і саме навпроти моєї вулиці Пшенишнівки, там і зустрілись… Ох, і гуркоту було, гамору, криків… Я все це спостерігав через далековид. Вантажні вагони сплелися з пасажирськими. Дим і пара стовпами знялися над катастрофою. За пару днів будемо знати все докладно.
— Це добре, похвалив Хмара, але буде шкода як в пасажирському поїзді крім війська були й безвинні люди.
— Я певен що то був ешелон військовий, — виправдувався Кібець, взяв коня за повід і поряд з Хмарою тихою й чіткою ходою попрямували до постою, де вже готовий був повстанський обід.
На другий день під вечір розвідка принесла відомості про потяг, що зударився. Був це потяг особливого призначення з класними й товаровими вагонами. На місце аварії із ст. Знаменки прибув панцерник з посиленою охороною. Військо оточило місце катастрофи і нікого не допускало аж поки все було впорядковано. Виявилось, потяг з вагонами був наповнений великими скарбами, золото, коштовні прикраси і гроші награбовані в Криму в багатих людей, з церков та музеїв. А тепер ці українські скарби ворог спроваджував через Єкатеринослав, Київ до Москви.
Дуже шкодували повстанці що не знали про це раніш і не відібрали в большевицьких розбійників народніх скарбів. Та й самим можна було поповнити свою скарбницю.
Залізняк між іншим зауважив що розбійникам москалям впродовж цілої історії фортунить…
Вечором, як наліг туман, повстанці попрощались з затишним та гостинним лісом і подались далі вести боротьбу з московським зайдою.
КІНЕЦЬ першої частини спогадів