Пісня Сюзанни. Темна вежа VI
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #6
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0791-5
- Переводчик: Олександр Красюк
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Пісня Сюзанни. Темна вежа VI». Краткое содержание книги:
— Ні, — обірвала її Сюзанна і знов поточилася. Довелося вхопитися за край стійки.
Ледь утрималася на ногах.
— Я зараз піднімуся. — Спершу вона хотіла зайти до сувенірної крамнички, витратити трохи видурених у Матса грошей на чисту сорочку, якщо вони там є, але вирішила, що це може зачекати. Все мусить зачекати.
— Так, сей. — Ніякої мадам, принаймні наразі. Їй пороблено черепахою. Зникає провалля між світами.
— Ви краще забудьте, що мене бачили, добре?
— Так, сей. Перемкнути вам телефон у стан «не турбувати»?
Тут запротестувала Мія. Сюзанна не звернула на неї ані найменшої уваги.
— Ні, не треба. Я чекаю на дзвінок.
— Як скажете, сей. — А очі її невідривно дивляться на черепаху, тільки на черепаху. — Приємного вам перебування в «Плаза-Парк». Бажаєте, щоб портьє допоміг донести ваш багаж?
«Хіба виглядає на те, що мені треба чиясь поміч, аби донести ці три срані торбочки?» — подумала Детта, але Сюзанна тільки заперечливо мотнула головою.
— Дуже добре.
Сюзанна вже майже відвернулася, але наступна фраза адміністраторки змусила її різко обернутися назад.
— Скоро прибуде Король, Король Ока.
Сюзанна дивилася на цю жінку, роззявивши рота, її здивування межувало з шоком.
Руки в неї взялися гусячою шкірою. Тим часом гарне обличчя адміністраторки залишалося безвиразним. Темні очі не відриваються від черепашки. Губи розтулені, ще й слина тепер блищить поверх помади.
«Якщо я затримаюся трохи довше, — подумала Сюзанна, — у неї просто почнеться оргазм».
Сюзанні дуже хотілося підтримати бесіду про Короля і Око — ця справа саме її стосувалася, — і вона могла б це зробити, вона зараз вела перед, кермувала їхнім автобусом, але знов її хитнуло і вона зрозуміла, що не зможе… якщо тільки, авжеж, не бажає потім повзти до ліфта рачки, а за нею слідом тягнутимуться порожні холоші її джинсів. «Може, якось потім», — подумала вона, розуміючи, що навряд чи; занадто швидко все зараз змінюється.
У бік ліфтів вона рушила вже звично накульгуючи. Голосом, що виражав лише легке співчуття й не більше, адміністраторка промовила їй услід:
— Сей, коли прибуде Король і впаде Темна вежа, всі гарні речі — такі, як ота, що у вас, — вони потрощаться. Настане темрява, й не буде нічого, окрім виття Дискордії і криків кен-той.
Сюзанна не вважала за потрібне відповідати, проте тепер мурашки побігли в неї вже й по потилиці, навіть шкіра на голові стиснулась. Вона стрімко переставала відчувати власні ноги (тобто чужі ноги). От якби вона була в змозі бачити крізь джинси, чи не прозорішають там її нові гарні ноги? Може, вона побачила б, як тече венами кров, яскраво-червона донизу, темніша, виснажена — повертається вгору, до серця? А сплетені в кіски м’язи? Мабуть, що так, подумалось їй.
Вона натиснула кнопку ВГОРУ і вже потім поклала тарелю Орізу до торби, вмовляючи себе триматися, не впасти до того, як відчиняться двері якогось з трьох ліфтів. Піаніст у барі перейшов до «Штормової погоди».[29]
Відкрилися середні двері. Сюзанна-Мія зробила крок всередину ліфта і натиснула цифру 19. Двері сковзнули й зачинилися, але ліфт не ворухнувся.
«Пластикова картка, — нагадала вона собі. — Ти мусиш скористатися карткою».
Вона помітила щілину і, акуратно прицілившись стрілкою вперед, встромила туди картку. Цього разу, натиснувши цифру 19, вона побачила, що кнопка з цим номером засвітилася. І тут же її відкинуло вбік, це Мія вискочила наперед.
Сюзанна не пручалася, навіть відчула полегшення в глибині своєї втомленої душі. А що, хай хтось інший кермує, чом би й ні?
Хай хтось інший якийсь час поведе автобус. Їй було достатньо того, що вона відчула, як до її ніг повернулася тілесна міць.
П'ЯТЬ
Хоч Мія й була тут чужинкою в чужому краї, але навчалася швидко. На дев’ятнадцятому поверсі вона побачила покажчик зі стрілкою, де були номери 1911–1923, і швидко рушила коридором у напрямку № 1919. Зелений килим, зроблений з чогось приємно м’якого, шепотів під її
(їхніми)
краденими туфлями. Вона вставила ключ-картку, відчинила двері й увійшла. У номері стояло два ліжка. Поклавши на одне торби, вона без зацікавленості роззирнулася навколо і втупилася поглядом у телефон.
29
«Штормова погода» — пісня-евергрін, написана 1933 р. Гарольдом Арленом і Тедом Келером.