Пісня Сюзанни. Темна вежа VI
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #6
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0791-5
- Переводчик: Олександр Красюк
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Пісня Сюзанни. Темна вежа VI». Краткое содержание книги:
Але треба розпочати з чогось помірного, легкого, вирішила вона.
— Якщо це Замок-на-Хаосі, — промовила вона, — де ж тоді сам Хаос? Я не бачу там нічого, окрім скупчення скель. І того червоного сяйва на обрії.
Мія з розпущеним по плечах чорним волоссям (ані завитка в цих шовковистих, прямих пасмах, зовсім не таких, як у Сюзанни) показала рукою по той бік внутрішнього провалля, що лежало під ними, в напрямку дальньої стіни, де височіли вежі і галерея продовжувала свій дуговий біг.
— Це цитадель, — сказала вона. — За нею містечко Федік, тепер порожнє, всі загинули від Червоної Смерті тисячу років тому, а може, й більше. За ним…
— Червона Смерть? — перепитала Сюзанна спантеличено (вона злякалася, дивуючись сама собі). Червона Смерть, як в Едгара По? Як у його оповіданні? А чом би й ні? Хіба вони вже не забрідали — щоб потім вибиратися звідти — в Країну Оз Френка Баума? Що наступного разу? Білий Кролик і Червона Королева?
— Мені того не знати, панночко. Єдине, що я можу тобі повідати, це те, що за порожнім містечком є зовнішня стіна, а поза зовнішньою стіною є велика тріщина в землі, заповнена монстрами, котрі морочаться, злягаються, плодяться і плекають наміри видертися звідти. Колись над тим місцем пролягав міст, але він давно завалився. «У часи предковічні», — як то говориться. Вони там такі жахливі, що звичайний чоловік або жінка від одного погляду на них глузд втратять.
Вона обдарувала Сюзанну власним поглядом. Безперечно глузливим.
— Але для стрільця вони ніщо. Для такої, як ти, вони ніщо.
— Навіщо ти з мене глузуєш? — спитала Сюзанна тихо.
Мія поглянула здивовано, а тоді всміхнулася.
— Хіба це була моя ідея, припертися сюди? Стирчати тут на собачому холоді в той час, як Око Короля паскудить обрій і плямує своїм брудним світлом навіть сам місяць? Аж ніяк, пані! Це твоя ідея, тож нічого тобі на мене тут клепати своїм язиком!
Сюзанна могла б відповісти, що, перш за все, не їй належала ідея понести дитину від демона, але зараз був найгірший момент для сварки в стилі «це ти винна, бо ти винна завжди».
— Я не клепаю, — сказала Сюзанна. — Просто питаю.
Мія відмахнулася різким жестом, немов кажучи: не розмінюйся на дріб’язок, — і відвернула лице від Сюзанни. Буркнула собі під ніс:
— Може, в мене нема диплома Моргаузу і взагалі освіти немає. Але в будь-якому випадку — ти мене слухаєш? — свого малюка я виношу. Хай би там як не випали карти. Виношу і вигодую!
Сюзанна раптом багато чого зрозуміла. Мія глузувала, бо сама була налякана.
Окрім власного знання багатьох речей, великою мірою вона була Сюзанною.
Та ж фраза «Може, в мене нема диплома Моргаузу і взагалі освіти немає» — це з «Невидимки» Ралфа Еллісона.[31] Вселившись у Сюзанну, Мія отримала щонайменше дві особистості за ціною однієї. Врешті-решт, це ж саме Мія витягла з забуття (чи з глибокої сплячки) Детту, а саме Детта полюбляла цю фразу, яка демонструвала нутряне презирство й недовіру негрів до того, що іноді називалося «післявоєнною покращеною освітою для негрів». Може, нема диплома Моргаузу і взагалі освіти не маю — означає: я знаю те, що знаю, слухами земля повниться, добрі люди розповіли, телеграф джунглів передав депешу…
Сюзанна врешті наважилася.
— Міє, а від кого твій малюк? Ти знаєш ім’я того демона, котрого можна вважати його батьком?
Мія усміхнулася. Сюзанні не сподобалася її усмішка, забагато в ній було від Детти, надто багато зухвалості, глузливої зарозумілості.
— Атож, панночко, я знаю. І ти таки вгадала. Це саме демон окульбачив тебе ним, вельми могутній демон, правду кажучи. Людиноподібний демон! Так і мусило трапитись, бо справжні демони — тобі варто про це знати — оті, покинуті на берегах світів, які обертаються навкруг Вежі відтоді, як занепав Прим, ті демони безплідні. І не без поважної причини.
— А як же тоді…
31
Ралф Волдо Еллісон (1914–1994) — афроамериканський письменник, 1953 р. отримав Національну літературну премію за роман «Людина-невидимка».